— Коли ти його отримала?

— У «замку». Минулого тижня я була там у Небе та Ланге.

— Чому ти ще не розповіла мені про це?

Шарлі знизала плечима.

— Вітаю, — сказав Рат, — Будда не кожному таке обіцяє!

— Дякую, — вона загасила сигарету. І нарешті не запалила нову. Повітря вже було густе від диму, хоча вони сиділи на терасі.

— Це гарні новини, — сказав Рат. — Це означає, що за рік ти повернешся в «замок», — він усміхнувся, і йому навіть не потрібно було докладати для цього зусиль, він впорався з цим майже автоматично. — Хтозна, хто тоді буде тебе навчати. Я тільки роблю свої перші кроки у навчанні кандидата в інспектори; можливо, Геннат колись дозволить мені попрацювати й зі складними випадками.

— Тобто?

— Звичайно, тобі доведеться підкорятися трохи краще, ніж зазвичай...

— Ти будеш мене навчати?— Вона зіграла обурення. — Це буде цікаво! Крім того, як кандидатка в інспектори, я ніколи не працюватиму у відділі вбивств, тільки у відділі «G». Я жінка, якщо тобі потрібне нагадування.

— Тоді я просто подам заяву на переведення до відділу «G».

Цього разу Шарлі розсміялася дуже голосно, своїм звичайним, нестриманим сміхом, який він так любив, що аж люди за іншими столиками почали озиратися.

— Пробач, — сказала вона, — я просто мала це уявити.

Відділ «G» був жіночою кримінальною поліцією.

— І що ми будемо робити протягом шести місяців, коли тебе не буде? — запитав Рат. — Ми можемо хоча б бачитися на вихідних?

Шарлі знизала плечима.

— Париж досить далеко. Боюся, що нечасто зможу приїздити до Берліна в ці місяці.

— Тоді, може, до Кельна, це на півдорозі.

Він сказав це просто так, але помітив, що назва його рідного міста не викликає у Шарлі приємних спогадів. У нього, власне, теж. Деякий час вони мовчали. На щастя, до них підійшов офіціант із пляшкою шампанського у відрі з льодом та двома келихами й одразу прийняв їхні замовлення. У Шарлі, яка щойно сьорбала воду, наче канарка на дієті, здавалося, прокинувся вовчий апетит.

Коли офіціант знову пішов, вони підняли келихи.