Час очікування він гаяв із сигаретою. Офіціант щойно поставив квіти на стіл у красивій сучасній вазі з емблемою «Кемпінські» та замінив попільничку, він був настільки ж уважним, як і коридорні в «Ексельсіорі», і в цей момент з’явилася вона, як завжди пунктуальна до хвилини. Рат затамував свій подих. Шарлі виглядала приголомшливо у своїй червоній сукні. Він насолоджувався кожною секундою, поки спостерігав за нею, коли вона оглядала залу, не помічаючи його, а потім, коли з нею розмовляв офіціант. Він зробив би все для цієї жінки, він відчув це в ту саму мить. Зараз же йому залишалося лише переконати її, що Гереон Рат — не такий вже й поганий хлопець, що він — правильний вибір для неї, єдиний. Попри все.

Його серце забилося швидше, коли офіціант підвів її до столу. Рату здалося, що він побачив принаймні легку усмішку на її обличчі, коли вона помітила його. Добрий знак! Він підвівся й підштовхнув їй стілець. Проте Шарлі трималася осторонь, коли вона віталася з ним та сідала. Жодних обіймів, жодного легкого поцілунку. Рат залишався таким же холодним, як і вона, хоча йому було важко це вдавати.

Її погляд упав на квіти. Вона одразу помітила, що вони не були придбані на кошти декораторів «Кемпінські», це було очевидно. Адже стандартні квіткові декорації у вазах за іншими столиками були набагато скромнішими.

— Від тебе? — запитала вона.

— Були скарги на останній букет, — відповів він. — Він, мабуть, був трохи пошарпаний. Сподіваюся, тобі сподобається заміна.

Шарлі не засміялася, навіть не посміхнулася. Вона порпалася в своїй сумочці, витягла звідти пачку «Юно» та сірникову коробку і поклала їх на стіл. Виглядало це так, наче вона готувала зброю до двобою.

— Як пройшов твій день? — запитав Рат.

— По-різному, — вона запалила цигарку й кинула сірник у незайману попільничку. — А твій?

Рат знизав плечима.

— Наше спостереження було провалено. Той чоловік від нас втік.

Вона слухала. Ну, хоча б якась реакція!

— Той гангстер? — запитала вона.

Рат кивнув.

— Ще в суботу. Хтось із працівників допоміг йому, — він теж закурив, хоча загасив свою останню цигарку «Овер­штольц» лише три хвилини тому. — Щось чутно про твою Алекс?

Шарлі похитала головою й випустила сигаретний дим у бік живоплоту, що відокремлював терасу «Кемпінські» від тротуару Кудамма.

— Пробач мене за той день, — продовжив Рат. — Не думай, що я не сприймаю твою справу серйозно. Це правильно, що ти шукаєш цю дівчину.

— Ти раптом став мене розуміти, коли й сам зіштовхнувся зі схожою проблемою?

— До сьогодні я просто не знав, як почувається людина, коли опиняється наодинці з такою проблемою.