— Цілком з вами згоден, пане начальнику поліції.

— Я збираюся відсторонити цього сержанта від служби, — Гжезинські виглядав рішуче. — Без жодних затримок. Це має бути виконано негайно.

— Мабуть, це й найкраще, — сказав Геннат. — Однак для такого кроку потрібно мати правдоподібне обґрунтування.

— Таке обґрунтування є, — Гжезинські сформулював його так: — Через величезний тиск, який зараз зазнає сержант Кушке через трагічні події в «КаДеВе», його тимчасово звільняють від служби. Щоб не ускладнювати роботу йому та його колегам.

— Є ще дещо, — сказав Ланге, дістаючи зі свого піджака коричневий конверт і кладучи його на стіл Гжезинські. — Ми також повинні подбати про це, поки про це не дізналися в пресі. Це може підштовхнути їх у тому напрямку, який нам на­шкодить.

Начальник поліції відкрив конверт.

— Що це?

— Сьогодні вранці, після того як я зробив фотографії на Віттенбергплац, я поїхав до будинку Кушке. Це зовсім поруч, у Шенеберзі.

Гжезинські тримав конверт догори дном, і пів дюжини фотографій випали на його стіл.

— Кушке не повідомляв про цей інцидент, — продовжив Ланге, — факт, який мене дуже дивує — хоча насправді зовсім не дивує, оскільки він зміцнює мою віру в те, що цій людині є що приховувати.

Гжезинські уважно слухав. І, слухаючи, він дивився на фотографії, розкидані по його столу. На них був зображений фасад багатоквартирного будинку в Шенеберзі, на якому хтось швидко написав великими літерами:

ПОМСТА ЗА БЕННІ З.

ПОМСТА ЗА БЕННІ З.

68

Шарлі давно не прокидалася так рано. Ще й після такої ночі! Але що робити; у неї не було іншого виходу, м’ясна лавка у «Вертгаймі» відкривалася дуже рано. Тож вона насилу встала з ліжка та пішла в душ, поїхала на метро до готелю «Кайзергоф», а потім трохи пройшлася пішки вулицею Фосштрасе, повз Міністерство юстиції та посольства різних країн. Це був один бік Фосштрасе, реліквії королівського прусського минулого Берліна, а з другого боку вулиці простягнувся на кілька сотень метрів величезний будівельний комплекс, який, незважаючи на всі свої архітектурні прикраси, мав промисловий вигляд: універмаг «Вертгайм», фасад якого виходив на Лейпцигерштрасе, тоді як його задня частина визирала на Фосштрасе. Колись тиха вулиця стала рятівним кругом для величезного універмагу, найбільшого в місті; «Вертгайм», цей голодний монстр, який повинен був щодня задовольняти потреби тисячі клієнтів, отримував постачання саме через Фосштрасе. Фургони з новими товарами їздили Фосштрасе, сміттєвози забирали те, що не було продано, з боку Фосштрасе, та й більшість працівників «Вертгайма» починали свій робочий день на Фос­штрасе. І їм усім доводилося проходити через великі ковані ворота в огорожі, яка більше личила б замку чи особняку, аніж зоні доставки на складі універмагу.