— За нас, — сказав Рат, сподіваючись, що не зайшов надто далеко. Він гарно вмів неправильно оцінювати різні ситуації, особливо у випадках із Шарлі. Але вона теж підняла келих і щиро йому всміхнулася:

— За нас.

У цю мить на піддашок почали падати перші краплі дощу. Нічого не вийшло з погожої літньої ночі на терасі, їм доведеться перебиратися всередину ресторану. Проте зараз це не мало жодного значення.

67

Поштовою адресою 127-го поліцейського відділку значилася Байройтерштрасе, 13, але сама будівля відділку розташовувалася прямо на площі Віттенбергплац. І тому великі літери, намальовані червонувато-коричневою фарбою на фасаді відділку, рано-вранці привертали увагу великої кількості людей, оскільки площа була дуже багатолюдною; проте у цю ранню годину це було не через «КаДеВе», а через станцію метро і зупинки автобусів та трамваїв, де тисячі берлінців виходили, щоб пересісти на метро, їдучи на роботу. Проте сьогодні вранці вони дивилися на зовсім інші літери, принаймні на цій площі: літери, написані незграбним почерком, намальовані на стіні без жодного трафарету чи особливої майстерності. Подібні гасла, здебільшого політичні, які ночами дряпали на стінах відважні пролетарії, могли бути звичайною справою в кварталах комуністів, але не тут, у західній частині міста. Тож ці брудно-червоні літери, фарба з яких стікала донизу, справляли на перехожих надзвичайно тривожне враження. Питання про те, чи було це речення політичним, викликало дискусію — чим і займалась більшість перехожих, які його прочитали. У будь-якому разі слова на стіні забезпечили достатньо розмов для того одноманітного дня, принаймні під час поїздки на метро, а, можливо, й навіть за його межами, тому що вони виглядали досить загадково, і можна було ще довго будувати здогадки про їхнє походження.

Того ранку в кабінеті начальника берлінської поліції перебувало троє чоловіків, які говорили саме про ці слова та їхнє таємниче значення. Хоча насправді це було більше схоже на те, що один із трьох чоловіків дивився на фотографії, а інші двоє спостерігали за ним. Ніхто не сказав ані слова.

Начальник поліції Альберт Гжезинські, який повернувся на службу лише сьогодні, передивився чорно-білі фотографії на своєму столі, які ще були трохи вологі від проявлення, і похитав головою. На записах було видно фасад 127-го відділку в його поточному стані з різних боків. Начальник поліції гортав фотографії, ніби там можна було щось змінити, але як він їх перевертав, з якого ракурсу він не дивився, слова на них залишалися ті самі: