Вона завжди думала, що знає, чого хоче. Проте вона не знала, чого хоче від Гереона. Він приніс їй найбільше розчарування в її житті, і все ж вона піддалася йому знову. Ймовірно, це була помилка. Але вона смакувала цю помилку, смакувала її всіма фібрами свого тіла.

Пів року, які неминуче відокремлять її від нього вже за кілька тижнів, тепер здавалися їй Божим даром. Якщо за шість місяців вона все ще не буде знати, чого вона хоче, чи хоче вона прожити все своє життя з ним чи без нього, тоді їй справді ніщо не допоможе. А до тих пір — чому б їй просто не продовжувати насолоджуватися життям з ним і відкласти всі ці турботи.

Гучний гул дизельного двигуна злякав її. Шарлі щойно підійшла до воріт «Вертгайма», коли поруч із нею зупинилася вантажівка. Навколо поширювався запах крові та дизельного палива, й вона побачила на дверях водія емблему центральної скотарні та скотобійні. Водій вийшов і показав чоловіку в уніформі, який охороняв ворота, якісь папери. Той кивнув, водій вантажівки знову сів за кермо та в’їхав у двір; Шарлі помітила, що його вантажівка була заповнена свинячими половинками. Проте їй було значно складніше потрапити на територію, аніж половинкам свиней. Вона не мала ані документів, ані дозволів. Її жіноча чарівність, якій піддався напередодні пан Ейк, цього разу не допомогла; черговий на воротах їй не піддався.

— Стороннім вхід заборонено! — це, здається, було єдине речення, яке знав чоловік.

— Я шукаю такого собі Еріха Рамбова, — сказала Шарлі. З тим же успіхом вона могла б поговорити зі знаком заборони паркування, який охороняв узбіччя перед під’їздом до «Вертгайма». Після двох-трьох спроб з її боку чоловік в уніформі вперся, завмер в позі статуї і більше ніяк на неї не реагував. Він поворухнувся знову лише тоді, коли наступна вантажівка вимагала пропуску, в тому числі ще одна з емблемою скотобійні. М’ясо, яке оброблялося у «Вертгаймі», ймовірно, везуть з Фрідріхсгайна. Уперше в житті Шарлі подумала про гори м’яса, які таке велике місто, як Берлін, пожирає день за днем, через що її почало трохи нудити, й вона раптом відчула шалений потяг до простого зеленого салату. Але запах крові, який усе ще висів у повітрі, затьмарював усе інше й не залишав простору для вегетаріанських думок. Шарлі закурила цигарку, і це трохи допомогло.

Тож вона стояла на Фосштрасе, курила й чекала, навіть не знаючи кого. Вона зробила припущення, колишньому хлопцю Алекс могло бути близько двадцяти років, тобто він був значно старшим за неї, і вона шукала очима чоловіків, які відповідали б цьому припущенню. І побачила такого, схожого на підмайстра різника. Шарлі пішла йому назустріч і зловила його за кілька метрів від воріт «Вертгайма».