— Ви Еріх Рамбов? — запитала вона.

Хлопцю було щонайбільше років двадцять, і він безсоромно оцінив її з ніг до голови.

— А що я отримаю, якщо мене так звати? — запитав він і посміхнувся. — Просто поцілунок чи трохи більше?

Шарлі на мить оніміла, але лише на мить, а потім знайшла декілька підходящих слів.

— Як щодо стусана між ніг?

Відшивати таких хлопців вона вже давно вміла! Адже вона виросла в Моабіті.

— Гаразд, гаразд! — Хлопець підняв руки, захищаючись. — І що поганого він вам зробив, цей Еріх? — Він похитав головою, перекинув сумку через плече, рушив далі, показав черговому на воротах свою перепустку з печаткою, і йому дозволили пройти. Шарлі дивилася йому вслід. Це може бути весело! «Ще три спроби, — сказала вона собі, — не більше». У неї були кращі справи, аніж слухати дурні жарти зелених хлопців, і вона не була впевнена, що зачіпка у «Вертгаймі» взагалі щось дасть.

Потім на вулиці з’явився наступний кандидат. Він їхав на велосипеді і різко загальмував перед воротами. Шарлі підійшла і спробувала ще раз, цього разу очікуючи, що їй доведеться дати швидку дотепну відповідь.

— Еріх Рамбов? — запитала вона.

— Хто хоче знати?

Це звучало не так вороже, як підозріло. Молодий чоловік виглядав трохи захудим для м’ясника, але колір його обличчя був рум’яним, як у м’ясоїда, що вказувало на трохи підвищений кров’яний тиск.

— Я подруга Александри Райнгольд, — сказала Шарлі. Рамбов зліз зі свого велосипеда й штовхнув його до воріт.

— Отже, — сказав він, усе ще підозріло. — То що ви від мене хочете?

— Я шукаю Алекс. Ви з нею друзі, чи не так?

— Друзі? Я вже давно її не бачив. Ви питаєте не ту людину. Вона наче втекла з дому, хіба ні? Тепер пропустіть мене, будь ласка! Мені треба на роботу, я спізнююся!

Еріх Рамбов просто залишив Шарлі на місці, помахав своєю перепусткою перед черговим та проштовхнувся повз чоловіка в уніформі до приміщення універмагу. Незліченна кількість велосипедів уже виблискували на сонці біля сходів до вантажної рампи, він поставив свій поруч і застрибнув сходами на рампу. Незважаючи на свій поспіх, він зупинився нагорі й повернувся назад, його рука вже трималася за ручку металевих дверей, що вели в будівлю. Його очі шукали Шарлі за ґратами огорожі і знайшли її. Він почувався непоміченим і безсоромно розглядав її, що Шарлі, яка вже повернулася до Рамбова спиною, могла добре бачити в своєму маленькому косметичному дзеркалі. Його погляд на якийсь час затримався на ній, а потім худий м’ясник-підмайстер зник у величезній будівлі «Вертгайма».

Шарлі трохи почекала, а потім знову підійшла до впертого чергового.