Ланке витріщився на Рата.

— Навіщо? — запитав він. — Ви ж працюєте у відділі вбивств, хіба ні?

Тактика несподіванки спрацювала. Ланке не заперечував наявність інформаторки на ім’я Маріон Бозецькі.

— Це стосується одного вбивства, — сказав Рат.

— Для цього було встановлено спеціальний алгоритм, чи не так? — запитав Ланке. Схоже, що він вже поспілкувався зі своїм дядьком. — Офіційний запит на секретну інформацію, наприклад.

— Це все так довго! — Рат прикинувся його товаришем. — Наші кабінети знаходяться на одному поверсі. Це максимум дві хвилини пішки.

— Ну, тоді ви знаєте, як швидко зможете повернутися за свій стіл і подати офіційний запит через директора Генната.

— Чому ви так швидко хочете мене позбутися? — запитав Рат. — Можливо, ви просто хочете якомога швидше ще раз подивитися на ті брудні малюнки? — Рат вказав на письмовий стіл Ланке, який належав йому ще два місяці тому.

— Колего, я вважаю, що вам слід якнайшвидше піти звідси. Інакше я змушений буду запитати директора Генната, чи дає він своїм людям достатньо роботи, — Ланке взяв слухавку.

Рат відступив. Він дізнався те, що хотів дізнатися.

— Без образ, друже, — сказав він і посміхнувся. Адже знав, що саме це найбільше роздратує Ланке.

74

Еріх Рамбов припаркував свій велосипед біля дерева на Форкенбекплац. Шарлі вчасно спішилася, перш ніж дістатися до площі, і тепер стояла обличчям до магазину медичних товарів. У відображенні у вікні магазину вона спостерігала, як Рамбов ретельно замкнув свій велосипед, накинув на плече шкіряну сумку, а потім рішуче рушив у дорогу. Шарлі залишила велосипед Грети біля ліхтарного стовпа, замкнула його і вирушила слідом за хлопцем на безпечній відстані, використовуючи численні дерева на площі як прикриття.

Їй довелося чекати близько чверті години, ховаючись біля різних крамниць на Ліппенерштрасе, перш ніж м’ясник знову вийшов з під’їзду батьківського дому зі шкіряною сумкою на багажній полиці. Рамбов приїхав на велосипеді прямо до Фрід­ріхсгайна, і цього разу Шарлі було легше встигати за шаленим темпом підмайстра різника.

Навіть як пішохід він задавав пристойний темп. Замість того, щоб прямувати до головного входу до скотного двору та скотобійні, Рамбов пройшов повз сторожки, що була ліворуч, і пішов далі Ельденерштрасе вздовж нескінченної цегляної стіни. Шарлі залишилася на іншому боці вулиці. Хлопець йшов вздовж стіни, поки в якийсь момент не зупинився, так раптово, що Шарлі ледве встигла застрибнути у під’їзд, що був поруч. Коли вона вийшла й обережно визирнула з під’їзду, хлопця зі шкіряною сумкою вже не було. Шарлі уважно перевірила, чи не стоїть Рамбов десь поблизу, потім залишила свою схованку і перетнула вулицю.