Шарлі ногою відчинила двері й увірвалася всередину, спрямувавши пістолет у темряву.

— Не рухатися! — гукнула вона в кімнату, не знаючи, чим це мало закінчитися, бо тільки тепер вона могла побачити, що там відбувалося. І не повірила своїм очам.

Александра Райнгольд сиділа на столику біля передньої стіни кімнати, схиливши голову на плече Еріха Рамбова, з її лівої ноги звисали залишки розірваних трусиків. Рамбов ніжно обіймав дівчину лівою рукою, а в правиці він тримав тесак для м’яса, лезо якого було криваво-червоним. А буквально за кілька метрів від них на підлозі сидів навпочіпки хлопець зі спущеними штанями, схопившись за живіт. Козел зі старої фабрики, той кремезний хлопець, який тоді так її налякав. Кралле чи як його прозвали? Тепер він сидів там на підлозі, плакав і стогнав від болю.

Усі троє дивилися на Шарлі широко розплющеними очима, поки вона стояла, розмахуючи пістолетом у руці, щоб ніхто не міг подумати, що це може бути щось інше. Алекс та Рамбов інстинктивно підняли руки. Лише хлопець, що лежав на підлозі, обома руками все ще тримався за свій живіт. Між його пальцями блищала кров.

— Я помираю, — скиглив він, — я помираю.

Шарлі опустила пістолет.

— Що в біса тут сталося? — запитала вона.

77

Кронберг одразу зрозумів, про який саме труп говорить Рат.

— Той, що зі сміттєзвалища? Він зовсім поганий. Повністю поїдений щурами. Незважаючи на те, що доктор Шварц каже, що бідолашний хлопець помер щонайбільше тиждень тому, лише два пальці залишилися більш-менш цілими, щоб з них можна було зняти відбитки.

— І тепер ви шукаєте його в картотеці...

— На щастя, не я особисто.

— В балістичному звіті сказано, що його вбили з «Ремінгтона»?

— Чую про це вперше, — на деякий час на лінії запанувала тиша. Кронберг ніби задумався. — Цікава гіпотеза, — сказав він тоді. — Досить екзотична зброя, але може підійти.

— Сьогодні це було в газеті, — сказав Рат. — Це має бути та сама зброя, що й у Гумбольдтгайні.

— Гм. Я не дуже шаную думку газетярів. Але в цьому випадку вони можуть мати рацію.

Рата це здивувало. Інформатор Фінка навіть був на крок попереду судмедекспертизи.

— Ви порівнювали відбитки цього невідомого трупа з відбитками Г’юго Ленца? Чи Руді Гьоллера? Вони ж є у вашій картотеці, чи не так?

— ­Щура Руді та Рудого Г’юго? Звичайно, у нас є їхні відбитки. Однак, наскільки мені відомо, мій колега дійшов тільки до літери «В».