— Може, навіть на два.

78

Коли Шарлі повернулася до квартири, Алекс вже сиділа на кухні, закутавшись у теплий халат, і дмухала в чашку чаю, який їй зробила Шарлі.

— Хто це був? — запитала вона.

— Просто друг, — Шарлі сіла біля неї. — Ну як? Тобі зараз краще? Після душу?

— Не знаю, чи зможу я колись знову почуватися чистою, — чашка задзвеніла, коли Алекс поставила її назад на блюдце. — Кралле, цей чортів мудак! Сподіваюся, що він помре!

— Не бажай цього. Тоді на совісті твого друга буде його смерть.

Алекс сильніше запахнула халат, наче хотіла повністю закутатися в нього.

— Чоловік, з яким ви щойно розмовляли по телефону, — сказала вона, — був поліцейським, чи не так?

Це звучало невпевнено, Алекс діяла навпомацки. Ніби гадала, чи справді може довіряти Шарлі.

— Так, він поліцейський, — кивнула Шарлі. — Але він хороша людина.

Алекс криво посміхнулася.

— Я не знала, що такі існують.

Шарлі усміхнулася у відповідь. Їй не хотілося казати дівчині, що чоловік біля дверей також був поліцейським. Вона не хотіла зруйнувати обережну довіру Алекс до неї.

— Не хвилюйся, — сказала вона. — Я пообіцяла тобі, що не буду викликати поліцію, і я дотримаю цю обіцянку.

Їй довелося згадати, як безпорадно й тривожно відреагувала Алекс, коли Шарлі вимовила слово «поліція» в старому цеху для соління шкур.

— Жодних поліцаїв, — сказала вона, біліючи, мов простирадло, — будь ласка, жодних поліцаїв.

— Але... Хіба ти хочеш, щоб ця свиня просто так втекла? Це ж було зґвалтування.

— Будь ласка, жодних поліцаїв...