— За алфавітом?

— Треба ж рухатися в якомусь порядку. — Рату здалося, що Кронберг трохи образився. — Що змусило вас подумати про Ленца та Гьоллера? — запитав він.

— Підказка, — збрехав Рат. — Я чув, вони обидва зникли безвісти.

Кронберг раптом голосно засміявся.

— Оце була б іронія, — сказав він. — Щура Руді з’їли щури, — потім він стишив голос і став схожим на змовника. — Я розгляну таку версію, пане інспекторе. Дякую за підказку.

— Без проблем.

Рат поклав слухавку. Він залишився останнім у кабінеті. На сьогодні досить. Він схопив Кірі за повідець.

Він з нетерпінням чекав кінця дня й зустрічі із Шарлі. Її запах на подушках цього ранку, він тримався в його носі цілий день, але тепер він хотів більшого. Як же швидко це сталося після того, як він вже почав звикати до самотності на вихідних.

Спочатку він поїхав до Луїзенуфер, прийняв душ і одягнув новий костюм, а потім рушив до неї. Цього разу він вирішив не дарувати квіти, а взяв натомість пляшку ігристого вина. Приводів для святкування було достатньо, хоча й не заручини, які знову не склалися, але все одно... Вчора ввечері він би й не подумав, що вони так швидко помиряться, навіть якийсь час сумнівався, чи помиряться вони колись взагалі. Навіть Кірі здавалася щасливою, коли зрозуміла, що повертається на Шпенерштрасе; не встиг Рат відчинити двері машини, як собака вискочила на вулицю й замахала своїм хвостом.

— Так, моя люба, — сказав Рат, — ти незабаром побачиш хазяйку.

Перш ніж увійти, він поглянув на свої з Кірі відображення у вітрині продуктового магазину поруч і поправив краватку. Вони обидва справляли гарне враження! Рат ще трохи поправив капелюха, потім зайшов у будинок і, насвистуючи, піднявся сходами.

Минуло досить багато часу, перш ніж двері нарешті відчинилися, і у нього знову виникло дивне відчуття. Але потім: жодного хлопця з посмішкою, жодного неприємного сюрпризу; Шарлі відкрила сама. Ну що ж!

— Гереоне!

Вона виглядала досить здивованою. Навіть більше, ніж він очікував. Швидше неприємно здивованою. Сьогодні він кілька разів намагався додзвонитися до неї, щоразу марно. Не дивно, подумав він, звичайно, вона не сиділа вдома цілий день, навіть якби вона була у відпустці; він би теж за подібних обставин не сидів на місці. І тоді він ще дужче чекав зустрічі з нею після роботи.

— Сюрприз, — сказав він без жодної на те потреби. Кірі помахала хвостом.

— Гей, ви двоє! — Шарлі нахилилася й почухала чорне хутро Кірі. — Це справді сюрприз.

— Тут вітаються лише з собаками?

Вона озирнулася, на сходах нікого не було, тоді вона поцілувала його, але залишилася в дверях, наче охоронець храму.