Алекс мовчала. Вона думала.

— Ти вже порізала йому обличчя, тобі мало помсти? Решту нехай зробить поліція. І суд.

— Я не піду до поліцаїв. Вони мене посадять за ґрати і все. А мої свідчення? Як ви думаєте, хіба якийсь суддя серйозно сприймає те, що така, як я, скаже у суді? Чи буду я свідком, чи обвинуваченою, в цьому нема жодного сенсу. Вони мені все одно не повірять.

Шарлі нічого не відповіла. Алекс натрапила на хворе місце. Дівчина насправді була не найбільш надійним свідком, навіть якщо її одягнути перед судом у гарну сукню. Підозрювана (а незабаром, можливо, вже й засуджена) грабіжниця навряд чи стане найгострішою зброєю у судовому процесі щодо вбивства, скоєного поліцейським.

— Можливо, ти маєш рацію, — нарешті сказала Шарлі. — Але вони можуть серйозно сприйняти те, що скаже той чоловік в окулярах з дротяною оправою.

— Якби він хотів щось повідомити про це, він би вже давно це зробив, хіба ні?

Шарлі знизала плечима.

— Можливо, у нього були свої причини, хто знає? Але якщо ми розмістимо у газетах повідомлення разом з його фотороботом, тоді, можливо, він більше не буде ховатися.

— Тоді зробіть це для мене. Але я вам для цього не потрібна.

— Ще потрібна. Ти потрібна нам, щоб описати цього чоловіка. Художнику. Для цього тобі не потрібно йти в поліцію. Вулицею нижче є кафе, ми там й зустрінемося. — Шарлі поглянула на свій наручний годинник. — Рівно за дванадцять хвилин.

Алекс напружилася.

— Не хвилюйся. Це не поліцейський, це звичайний художник.

79

Рат не випив шампанське, він поставив його в шафу, а натомість дістав звідти пляшку коньяку. Кірі лежала біля його ніг на килимі у вітальні й спала, сонце вже давно сіло. Рат бачив своє відображення у віконному склі. Ось він сидить собі, щойно з душу та в новому костюмі, весь убраний для недільного походу в церкву, з келихом коньяку та попільничкою перед собою. Палить, п’є і слухає музику. І йому спало на думку, що він рідко коли був так гарно вдягнений.

Він знав, чому вона його не впустила. Щоб у нього не з’явилися муки сумління. Шарлі прихистила ту дівчину з вулиці, яку розшукувала поліція, підозрювану грабіжницю, і, судячи з того, що він побачив у квартирі, вона зовсім не планувала незабаром видавати Алекс поліції. Це змусило його посміхнутися. З усіх людей Шарлі! Яка завжди лаяла його за протиправні кроки! У певному сенсі це робило його щасливим, але водночас йому було боляче, що вона не довіряє йому з цього приводу. Наче він би їх видав! Він би навіть не звертався до її совісті, він би дозволив їй це зробити. Звісно, щоб за наступної нагоди пригадати її цю історію — якщо вона ще раз задумається над законністю його методів розслідування. Тепер навіть надто правильна Шарлі зрозуміла, що законність не завжди є вирішальним чинником. Ключовим є успіх!