— Так, пане сержанте, — його голос звучав надто слабко.

— Помічник інспектора. Помічник інспектора Ланге.

— Сподіваюся, ви скоро знайдете цю повію!

— Будь ласка, давайте по черзі. Що ви хочете мені повідомити?

Ланге довелося взяти себе в руки. Він знав, що сидить біля ліжка неповнолітнього дрібного злочинця, відомого поліції, якого доставили до лікарні з неприємним порізом. І коли хтось такий давав свідчення добровільно, завжди була потрібна обережність. Головне питання полягало в тому, чому той, хто ніколи не хотів казати поліцейському, котра зараз година, раптом став таким балакучим.

— Я тут, — вів далі помічник інспектора, — тому що мої колеги сказали мені, що ваша заява пов’язана з пограбуванням «КаДеВе». Я сподіваюся, що це правда. Бо якщо я бачу, що хтось витрачає мій час даремно, я можу завдати йому чимало клопоту.

— Александра Райнгольд, — швидко сказав хлопець. — Це та, кого ви шукаєте. Вона пограбувала «КаДеВе».

— Це ми вже знаємо.

— Але хіба ви знаєте, яка ця сучка небезпечна? — Краль відкинув ковдру і показав тугу пов’язку, в котру він був загорнутий, наче мумія, для якої не вистачило матеріалу.

— Ця хвойда розрізала мені черево! Довелося зашивати!

Ланге уважно слухав.

— Це зробила Александра Райнгольд?

Краль кивнув.

— Вона небезпечна. Будьте обережні з нею, ви та ваші люди.

Ланге неуважно кивнув. Він не був схильний вірити цьому хлопцеві, очі якого палали бажанням помсти. Але тоді йому довелося згадати про рану на обличчі Йохена Кушке, і він більше не вважав, що ця заява була такою далекою від правди. Ця Алекс була небезпечною. А Шарлотта Ріттер поводилася так, наче ця дівчина трохи збилася з правильного шляху. Вона хоча б усвідомлювала, яку небезпеку становить Алекс?

— Де ви отримали це поранення?

— Я вистежив Алекс аж до її схованки. Це такий старий сарай на території скотобійні. Там вона мене й порізала. Без попередження, просто так.

— Тільки тому, що ви знайшли її схованку? Більше нічого не сталося?

— А що мало статися, пане?

— Це я вас питаю.