— Ще одна річ, яку помітив наш свідок, — сказав він. — Кажуть, що у Ґольдштайна порвалося пальто. Від нього було відірвано один кут.

Рат кивнув.

Минуло чимало часу, перш ніж вони прибули до Панкова. Дощ уже припинився, але небо все ще було сірим. Рату довелося натиснути на гальма лише за кілька сотень метрів від головного входу. Перед кладовищем виник помірний транспортний колапс. Здавалося, половина Берліна стала на ноги — і на колеса, — щоб провести Еміля Куфельда в останню путь; не лише поліція, а й багато простих містян. Це вселяло надію. Були дні, коли Рат думав, що все це божевільне місто змовилося проти поліції та проти всіх своїх сусідів, але сьогодні виявилося, що існувало багато інших громадян.

Він знайшов місце для паркування, і обидва чоловіка підійшли до входу на кладовище. Торнов попрощався з ним перед воротами.

— Дякую за те, що довезли мене, — сказав він, — але я мушу йти до своїх людей. В останній раз...

Рат кивнув і спостерігав, як він змішується з патрульними поліцейськими та вітає колег рукостисканням.

«Сумна нагода востаннє одягнути свій мундир», — подумав він і озирнувся. Цвинтар кишів людьми в уніформі. Тільки коли підкотили катафалк з труною, у натовпі настав порядок. Сині мундири очолили похоронну процесію, йдучи безпосередньо за віцепрезидентом кримінальної поліції Вайсом та командиром патрульної поліції Гаймансбергом, які слідували за труною. Вайс був весь у чорному, Гаймансберг, як і його люди, вдягнув уніформу. Поліцейський оркестр грав похоронну музику.

Рат чекав доволі довго і приєднався до процесії лише тоді, коли пройшли цивільні офіцери, і він упізнав перших колег з відділу «А» разом з Геннатом та Бьомом. За кілька метрів перед слідчими з відділу вбивств йшов загін поліції моралі, її керівник, кілька його комісарів та старших комісарів. Вернер Ланке кинув злий погляд через плече; очевидно, його племінник доніс йому про неприємний візит злого інспектора Рата. Проте не тільки поліцейські, а й незліченна кількість звичайних цивільних берлінців вирішили провести вбитого поліцейського в останню путь, прапороносці Рейху підняли над собою прапор Демократичної республіки, ще й преса надіслала своїх представників. Еміль Куфельд був соціал-демократом, і тепер було все більше доказів того, що той смертельний постріл зробив нацист, а не комуніст. Однак це не потрапило в заголовки газет.

Коли натовп зібрався біля могили, він спочатку поговорив з Магнусом Гаймансбергом. Командир патрульної поліції не був дуже балакучим. Тоді до труни підійшов Бернгард Вайс. Йому не потрібен був мегафон, щоб його почули, його берлінський голос можна було чутно усюди. І Вайс одразу знайшов правильну ноту. Ручки представників преси, які зробили паузу під час виступу Гаймансберга, тепер почали активно працювати в їхніх блокнотах.