Вона виглянула з-за рогу і ледь не відскочила назад, переляк пронизав її тіло.

Кушке не зникав ні в одному з будинків, навіть у «Шарлоттенгофі», садовому ресторанчику на околиці парку, чиї мокрі від дощу столики в цей момент не справляли особливо привабливого враження. Ні, він стояв на відстані десяти метрів від неї, прихилившись лівою рукою та верхньою частиною тіла до вуличного ліхтаря, ніби йому потрібна була хвилинка, щоб перевести подих.

На щастя, він повернувся до неї спиною і не бачив її, а помітити її тепер було нескладно, адже на вулиці у той момент більше нікого не було. Шарлі стояла за рекламним стовпом на розі вулиці. Вона дивилася на афіші й, примружившись, одним оком стежила за Кушке. «Одруження Фігаро» в «Кролль-опері» — хіба вона зараз не була закрита? Шарлі помітила, що нервує. Вона чекала, поки Кушке піде далі, але нічого не сталося. Чоловік стояв нерухомо, тримаючись однією рукою за ліхтарний стовп, а другою схопився за свій живіт. Що трапилося? Він захворів? У Кушке болів живіт?

Поруч з оперною афішою висів фоторобот розшуку з «замку». Авраам Ґольдштайн. Гангстер-утікач Гереона.

Шарлі нервувала дедалі більше. Що трапилося з Кушке? Чи варто їй його обігнати? А що потім? Просто пройти далі, а потім знову виконати той трюк із маленьким дзеркалом? А раптом це була пастка? Може, він просто чекав, поки вона це зробить, тому що він вже її впізнав?

Лише тоді вона зрозуміла, що із самого початку викликало у неї підозру у цій дивній картині: його парасолька. Вона лежала на землі біля його ніг, і він не поворухнувся, щоб її підняти.

Щойно вона вирішила вийти зі свого укриття й обігнати його, як важка громіздка фігура Кушке впала так раптово, наче хтось перерізав нитки на маріонетці, його верхня частина тіла ковзнула вниз по ліхтарному стовпу, а Йохен Кушке опустився на коліна, наче вирішив помолитися.

Шарлі якнайшвидше побігла до чоловіка, за яким вона мала стежити, підозрюваного у вбивстві Бенджаміна Зінґера. Вона почула, як він тяжко дихає, почула його швидке й несамовите дихання, але лише тоді, коли вона підійшла до нього, коли побачила його обличчя, широко розплющені від страху очі між полями його капелюха та свіжим чистим пластиром, і його промоклу від крові сорочку, яку він все ще притискав своєю рукою, вона зрозуміла, що щойно сталося.

І не могла у це повірити, як і Кушке. Чоловік недовірливо дивився на свою закривавлену руку, на руків’я ножа, що стирчало з його грудей, а потім подивився на неї, на Шарлі. І хоча вона знала, що цей чоловік був убивцею, можливо, садистом, цей погляд вразив її до глибини душі, погляд помираючої людини. Його дихання прискорилося, здавалося, що повітря викачується з нього, а не входить. Кушке хотів щось сказати, але не міг. І тоді, перш ніж Шарлі встигла його спіймати, цей важкий чоловік повалився набік і впав головою на тротуар.