«С» у кінці.

— Стікс, — сказав Рат, і чоловік витягнув свій олівець.

— Як це пишеться? — запитав він.

Рат швидко вихопив газету з рук чоловіка, а потім спокійно, майже обережно поклав її на стіл біля чашки з кавою, закриваючи кросворд фотороботом Авраама Ґольдштайна.

— Подивіться, будь ласка, уважніше на цей портрет, — запропонував він дружнім тоном, який помітно дратував швейцара.

Чоловік зробив йому таку послугу.

— Як я вже сказав: я його не знаю, — потім він знову взяв газету.

Рат озирнувся. Електричні дроти були прокладені через шпалери, що виглядало зовсім непрофесійно. Та й чистота в цій дірі теж була не найкраща. І чи записи у гостьовій книзі можуть тут бути правдивими?

— Послухайте, — сказав він так само привітно, — як ви думаєте, що потрібно зробити, щоб закрити цей рай для клопів? Дзвінок у відповідну службу? Чи в департамент охорони здоров’я? Податкова обов’язково має працювати о цій годині. Влаштує вам невелику податкову перевірку. У таких випадках краще перестрахуватися.

— Навіщо так поспішати! — Чоловік одразу відклав свою газету і навіть збирався встати. — Ми з радістю все вам розкажемо. Що саме ви хочете знати?

Рат знову штовхнув чоловікові під ніс фоторобот Ґольд­штайна.

— Цей чоловік. Він тут живе?

Швейцар похитав головою.

— Ні, — відповів він, і Рат уже збирався розвернутися, щоб піти до телефонної будки біля Оранієнбурзьких воріт, коли чоловік продовжив:

— Він виїхав кілька днів тому.

Рат зупинився.

— Коли саме? — запитав він.

Швейцар знизав плечима.

— Не тримайте мене в напрузі! Грошей вам за це ніхто не дасть. Або кажіть, або я роблю дзвінок!

— Вчора, — сказав чоловік. — Вчора після обіду.