— Тоді ставте своє запитання. Ви вже й так достатньо потривожили наше горе.

— Я просто хотів спитати про вашого племінника. Авраам Ґольдштайн якось зв’язувався з вами за останні кілька днів? Можливо, він якимось чином зв’язався з вами чи вашою родиною?

— Ні. Ані зі мною, ані з моєю дружиною. Це все?

Рат повернувся до Йозефа Флегенгаймера, який стояв біля своїх батьків і щось шепотів одному гостю у траурі, поки Рат не зайшов до кімнати.

— А ви що скажете? — запитав він чоловіка. Він досі не міг повірити, що розмовляє з двоюрідним братом Ейба Ґольдштайна. — Ваш двоюрідний брат зв’язувався з вами?

Йозеф Флегенгаймер похитав головою.

— Ні, — сказав він. Коротко і чітко. І все ж Рат помітив, що молодий Флегенгаймер знав більше, ніж хотів йому відкрити.

— Ви його ніде не зустрічали?

— Де я міг його зустріти?

— І не надавали йому ніяких послуг?

Обличчя за чорною бородою залишалося нерухомим. Йозеф Флегенгаймер тримав ситуацію під контролем.

— У будь-якому разі, — сказав Рат, — я просто хотів нагадати вам ще раз. Якщо він зв’яжеться з вами, зателефонуйте мені, — він простягнув свою візитівку Флегенгаймеру-молодшому. — Тоді я не буду вас більше турбувати.

І з цими словами він залишив людей у траурі, відвів Кірі назад у коридор і спустився сходами на Берхтесгаденерштрасе. Там він сів у свій «Б’юїк», який припаркував навпроти, закурив і чекав. Заради Кірі він відкрив вікно з боку пасажира.

Його терпіння окупилося. За добру чверть години парадні двері відчинилися, і на вулицю вийшов Йозеф Флегенгаймер. Рат почекав, поки він дійде до Вартбургштрасе й зникне з поля зору, а потім запустив двигун.

Було неважко тримати його чорну фігуру в полі зору. Рат зупинився на перехресті на Вартбургштрасе, поки Флегенгаймер не дійшов до Мартін-Лютер-штрасе, а потім знову поїхав за ним. У тому напрямку їхав трамвай, але двоюрідний брат Ґольдштайна проігнорував зупинку й пішов пішки до Шенеберзької ратуші. Рат трохи проїхав за ним, а потім припаркувався перед ратушею й спостерігав, як чоловік у чорному перетинає площу Рудольфа Вільде і спускається вулицею Мюленштрасе. Він їхав за ним так повільно, як тільки міг, але наздогнав його перед великою церквою, яку вбудували між фасадами будинків, як і багато інших берлінських церков. Він лише шукав місце для паркування, щоб непомітно перечекати там, коли сталося дещо, чого він не очікував.

Йозеф Флегенгаймер, повністю одягнений у чорне вбрання своїх благочестивих предків і наскрізь побожний єврей, наскільки Рат міг судити, відчинив одні з церковних дверей і зник усередині.