Пізніше, коли Рат сидів у приймальні, переглядаючи звіт Торнова та обговорюючи з Фосс необхідні зміни, які він вказав на полях, на його столі задзвонив телефон. Рат дозволив йому дзвеніти далі, йому не хотілося переривати роботу, щоб на нього нагримав Бьом. Старший інспектор був єдиним, хто завжди телефонував безпосередньо йому. Усі інші в «замку» зв’язувалися з ним через Еріку Фосс.
Ґреф і Торнов перезирнулися, помічник інспектора також не поворухнувся, щоб прийняти дзвінок, тож кандидат в інспектори підвівся з-за свого маленького столика, підійшов до Ратового столу й взяв слухавку.
— Торнов, кабінет комісара Рата, — він трохи послухав, а потім простягнув слухавку Рату. — Це вас. Пан Ліанг.
Прокляття. Саме зараз, коли всі його колеги слухали! Рат не подав жодного знаку. Він підійшов і взяв слухавку.
— Так? — запитав він якомога невинніше.
— Мені здається, зараз незручно зв’язувати вас з моїм босом, — почув він голос китайця Марлоу на тому кінці.
— Саме так, — просто сказав Рат, намагаючись звучати невимушено.
— Тоді приходьте сьогодні о восьмій вечора в ресторан «Борхардт». Це на Французькій вулиці. Доктор хоче вас побачити.
— В чому справа?
— Я впевнений, що ви вже чули про це і збиралися негайно розповісти про це доктору.
— Про що?
— Ви не чули? Ваші колеги знайшли Г’юго Ленца. Мертвого.
— Зрозуміло.
Цього разу Рат не був упевнений, що йому вдалося прозвучати невимушено й недбало. У всякому разі його колеги ніби нічого не помітили. Він поклав слухавку.
— Хто це був? — запитав Торнов. — Китаєць?
Рат кивнув.
— Мій перукар, — пояснив він, не в змозі придумати нічого кращого. — Скасував запис.
— Тоді знайдіть собі німецького перукаря, — сказав Торнов і посміхнувся. — Вам все одно потрібно підстригтися.