Якби Рат знав, що на нього чекає в домі родини Флегенгаймерів, він міг би почекати ще кілька днів, перш ніж їх відвідати. Коли він прийшов, двері в квартиру були відчинені, і спочатку він стояв на захаращеному сходовому майданчику, не впевнений, чи може просто зайти у квартиру, та ще й з собакою. Коли він почув голоси, проте ніхто не відповів на його скромне «Вітаю», він нарешті відважився зайти у квартиру. Він знайшов Лею Флегенгаймер та її чоловіка у вітальні, де вони вже сиділи разом кілька днів тому, але цього разу Флегенгаймери сиділи не в своїх кріслах, а майже на підлозі, на маленьких незручних табуретках. Четверо відвідувачів, мабуть, друзів родини, шанобливо розмовляли з Флегенгаймерами стишеними голосами. Коли Рат увійшов до кімнати з Кірі на повідці, в нього втупилося шість нажаханих пар очей.

Аріель Флегенгаймер нічого не сказав, навіть не встав; до Рата підійшов літній гість, одягнений у все чорне, як і господар дому.

— Можна поцікавитися, чого вам треба? — прошепотів чоловік і витягнув Рата в коридор. — Це дім трауру.

— Кримінальна поліція, — мовив Рат. — Родина Флегенгаймерів мене знає. У мене є до них ще кілька запитань.

— Коли хтось переживає шиву{101}, — сказав чоловік, — до нього приходять, щоб розрадити, а не ставити питання!

— Розрада, — заявив Рат, — на жаль, не входить до обов’язків поліції.

— Які у вас питання? Чи можу я передати їх Аріелю?

Рат похитав головою.

— Я хотів би сам поставити ці питання йому та його дружині, прошу вас підійти до цього з розумінням.

У цю мить у просторому передпокої відчинилися двері, звідти вийшов Йозеф Флегенгаймер, здригнувся, коли впізнав Рата, зачинив за собою двері й без жодного слова пройшов повз чоловіків у вітальню.

— Ви бачите, що тут відбувається, — сказав старий. — Хіба ви не можете повернутися через кілька днів?

— Вибачте, але це не можна відкладати. На жаль, у поліцейській роботі так часто буває.

Чоловік здався.

— Гаразд, — зітхнув він. — Але, будь ласка, залиште собаку надворі.

Рат поклав повідець у руку спантеличеного чоловіка.

— Добре, — сказав він і повернувся до вітальні.

Погляди Аріеля та Леї Флегенгаймерів на його адресу тепер були не набагато привітнішими, ніж раніше. Рат дочекався, доки один із відвідувачів закінчить розмову з Аріелем Флегенгаймером, потисне йому руку й знову підведеться, а потім присів на підлогу біля пари у траурі:

— Вибачте, що потурбував вас. Дозвольте ще раз висловити вам свої співчуття.

— Але ви тут точно не для цього, — сказав Аріель Флегенгаймер.

— Авжеж. У мене лише одне коротеньке запитання, і я піду.