Рат замислився.

— Приємна подорож разом з берлінською транспортною компанією, чи не так?

— Майже так.

— Моя машина стоїть біля дому. Якщо хочеш, я можу тебе трохи підвезти. Мені потрібно забрати двох пасажирів із зоопарку, собаку та жінку.

— Було б чудово, якби ти підвіз мене до вокзалу «Зоологічний сад». Звідти всього шість чи сім зупинок на метро.

Рат попросив у Торнова склянку води, щоб позбутися запаха пива, вимив руки й обличчя, як його колега, і розчесав волосся, і лише тоді вони вийшли надвір. Через кілька хвилин вони вже їхали в машині вулицею Потсдамерштрасе.

Прибули на вокзал вчасно, з точністю до хвилини. Як і домовлялися, Шарлі з Кірі сиділи на терасі кафе «Берлін» на Гарденбергштрасе.

— Нічого, якщо я висаджу тебе тут? — запитав Рат, помітивши автостоянку прямо перед кафе.

— Здається, ноги все ще мене тримають, — відповів Торнов. — У будь-якому разі тобі не треба вести мене сходами вниз на платформу.

Рат усміхнувся й посигналив фарами.

Шарлі ще не помітила його, проте Кірі одразу впізнала машину. Дивовижно, що собака могла визначити його «Б’юїк» з-понад сотні звуків інших двигунів, але вона справді це вміла. Вона почала голосно гавкати, і тепер Рат, який саме вимкнув двигун, побачив, що Шарлі також помітила «Б’юїк». Вона встала.

«Нічого страшного не станеться, якщо Торнов побачить її», — подумав Рат. Принаймні він ще не був знайомий із Шарлі. До сьогодні вони зберігали свої стосунки в таємниці від колег, навіть Ґреф нічого про це не знав, хоча Рат вважав помічника інспектора одним зі своїх небагатьох друзів у цьому місті. Однак він відчував, що Шарлі сильно подобалася Ґрефу, коли той працював з нею, тому Рат вирішив мовчати.

Було надто пізно гадати, чи хоче він познайомити Шарлі та Торнова. Кірі вже тягнула Шарлі за повідець до машини, а Торнов відкрив пасажирські двері. Рат теж поспішив вийти. Він швидко обійшов машину, якраз вчасно, щоб отримати бурхливе привітання від Кірі. Шарлі посміхнулася йому. Їй подобалося, як він спілкувався з собакою. Торнов також спостерігав за цим видовищем.

— Вітаю вас обох, — сказав Рат.

— Оце так привітання!

— Я взяв із собою колегу, — він показав на Торнова. — Дозволь представити: Себастьян Торнов, кандидат в інспектори, я вже розповідав тобі про нього, — Торнов простягнув руку й посміхнувся своєю чарівною посмішкою. — А це, — продов­жив Рат, — Шарлотта Ріттер, майбутня адвокатка...

Він зупинився, побачивши обличчя Шарлі. Вона простягла руку й потиснула правицю Торнову, але її посмішка застигла, ніби випадково з’явилася на цьому обличчі, ніби зараз був доречним зовсім інший вираз обличчя, а Шарлі просто не встигла його знайти.