Рат, Ґреф і Торнов були там єдиними поліцейськими без уніформи, тож вони трималися осторонь. У них було ще менше роботи, ніж у людей в уніформі, які охороняли в’їзди до колонії «Абендру». Більшість використовувала цей час для перекуру; Рат зробив те саме.
— Якщо ми просто стоятимемо тут, навіщо ми взагалі приїхали, — сердито сказав Ґреф і повернувся до «Опеля», на якому вони прибули. Рат знизав плечима й подивився йому вслід. Він вже збирався піти за ним, коли Торнов заговорив до нього.
— Нервуєш? — запитав він.
— А це помітно?
— Так.
— Можливо, тому що я хочу знати, коли її нарешті відпустять.
— Щойно я переконаюся, що Авраам Ґольдштайн справді ховається там, і ми зможемо його заарештувати.
— Отже, ти мені не довіряєш?
— Сьогодні все сталося швидко, — усміхнувся Торнов. — Ти або вже знав, де переховується Ґольдштайн, і тримав це в таємниці, або все це одна велика хитрість, і ми знайдемо у цьому садку лише кількох кротів і жодного гангстера.
— Зачекай, — сказав Рат, бажаючи одним ударом стерти посмішку з обличчя Торнова. Натомість він жбурнув недопалок на тротуар і розчавив його, наче отруйного павука. Або цю усмішку.
— Навіщо все це? — запитав він. — Чому Ленц та Гьоллер мали померти?
Посмішка Торнова згасла:
— Краще тобі забагато про це не знати. Крім того, я не думаю, що комусь шкода тих щурів. Це були професійні злочинці. Усі це знали, і ніхто їх за це не переслідував.
— Кушке не був професійним злочинцем, він був поліцейським.
— Можливо, він робив інші помилки.
— Невже він мав необережність вбити когось при свідках?
— Тобі краще про ці речі нічого не знати, повір мені!
Раптом вони почули гучний голос Бьома, спотворений та посилений мегафоном:
— Увага, увага, говорить поліція! Аврааме Ґольдштайне, ми знаємо, що ви ховаєтеся у цій хатині. Виходьте з піднятими руками, і все буде добре. Опір марний, район оточено.
Десь пів вічності вони більше нічого не чули. Рат молився, щоб усе пішло за планом. Він згадав про Шарлі; тепер усе залежало від того, чи спрацює план, який він розробив та обговорив з Геннатом, чи ні.