— Ледь не забув: я був там.
— Тим часом у мене склалося враження, що мені це все тільки наснилося. Як тоді твоя частина нашої угоди? Де Шарлі?
Торнов знизав плечима.
— У будь-якому разі її тут немає, якщо ти натякаєш на це, — він усміхнувся, але для Рата ця посмішка тепер була просто насмішкою, провокаційною насмішкою.
— Мені від цього зовсім не смішно і не весело, — сказав він. — Досі я грав за твоїми правилами; якщо я дізнаюся, що з нею щось трапилося або що ти мене обдурив, я вдамся до інших засобів!
— До яких саме засобів? Ти збираєшся погрожувати мені Йоганном Марлоу і твоїми друзями-гангстерами? Повір мені, вони теж скоро погано закінчать!
Рат завмер. Звідки Торнов знав про його зв’язок з Марлоу? Невже це Рудий Г’юго розпатякав?
— Не змінюй теми, — мовив він, — скажи мені, де вона і чому ти її досі тримаєш?
— Ми більше її не тримаємо, — обурився Торнов. — Вона вільна сьогодні з п’ятої години ранку. Я сказав тобі бути терплячим, — він із жалістю подивився на Рата. — Невже вона ще не зв’язалася з тобою?
— Її ще немає вдома, це все, що я знаю.
— Звичайно, ми не відвозили її до вхідних дверей. Вона повинна сама знайти дорогу до наступної автобусної зупинки.
— Де вона? Де ви її залишили?
— Що значить залишили? Я так розумію, що її повіз водій.
Це було щось неймовірне, Торнов усе ще посміхався.
— Куди?
Рат відчував, як його гнів дедалі лютіше чинить опір путам, які він наклав на себе.
— Ти справді хочеш про це дізнатися, чи не так? — Торнов зробив великодушне обличчя. — Гаразд, — сказав він. — «Хатина дядька Тома»{113}. На краю лісу Ґруневальд є санна траса. Можливо, тобі варто пошукати там, — він посміхнувся. — Можливо, вона заснула посеред галявини. Вона дуже втомилася, можу тобі сказати.
Рат більше не міг себе стримувати і щосили зацідив кулаком просто в цю наглу посмішку.
Торнов ошелешено подивився на нього і нахилився вперед, щоб не забруднити свою білосніжну сорочку кров’ю, що стікала з обличчя.
— А ти справді мудак, Гереоне Рате, — сказав він, плюючись кров’ю. — Це твоя подяка за мою допомогу?