— Де вона? — знову запитав він, намагаючись звучати якомога спокійніше.

— Твоє занепокоєння підказує мені, що ми вчора вчинили правильно.

— Хто ці «ми»?

— Пробач, але це не твоє діло.

— Де, в біса, вона зараз?

— І це теж тебе не стосується. Вона зараз — як це кажуть? — в залежності від обставин, — Торнов поправив комір сорочки й краватку. — Все, що тобі потрібно знати, це таке: ти знову побачиш її в безпеці, якщо зробиш для нас одну роботу.

— Що це за робота? Ти хочеш, щоб я теж когось вбив? Це ж те, чим ви займаєтеся, чи не так?

— Все дуже просто. Ти забудеш про мене усе, що дізнався — або думаєш, що дізнався. Тобі все одно ніхто не повірить. Крім того, це важлива частина, тому слухай уважно! Тоді ти подбаєш про те, щоб Авраама Ґольдштайна нарешті заарештували і висунули йому звинувачення. У вбивствах Г’юго Ленца, Рудольфа Гьоллера, Герхарда Кубіцькі та Йохена Кушке. О, так, і Ебергарда Каллвайта, я майже забув про нього.

— Як щодо цього? Чи не варто мені також додати до компанії Еміля Куфельда та Густава Штреземана? Адже гуртом дешевше.

— На твоєму місці я б поставився до цієї справи трохи серйозніше. Я зараз не жартую.

— То що це взагалі означає? Що Шарлі буде звільнено, тільки коли Ґольдштайну буде винесено вирок? Ти хочеш її зачинити десь на пів року?

— Буде достатньо, якщо Ґольдштайна нарешті заарештують і офіційно звинуватять у згаданих справах, — Торнов зустрівся поглядом з Ратом. — Тож від тебе залежить, як довго бідолаха буде під замком. Але на твоєму місці я б поспішив!

— Горе тобі, якщо впаде хоч волосина з її голови!

— Її ніхто не скривдить. Ми не нападаємо на жінок. Хоча, — сказав Торнов, — вона може деякий час не спати, що в довгостроковій перспективі трохи погано для здоров’я. Як я вже сказав, тобі варто поспішити.

Рат подивився на кандидата в комісари. Що це була за людина? Чому він це робив?

— Тобі це ніколи не зійде з рук! — сказав він.

Торнов засміявся.

— Твоя знайома теж так казала. Ви обоє помиляєтеся. Ви не знаєте, які у нас зв’язки. Тож раджу тобі бути обережним.

Рат похитав головою, не знав, що ще сказати.

— О, і ще одне... — Торнов посміхнувся своєю посмішкою, яка цього разу здалася Рату усмішкою диявола. — ...трохи дивно казати це поліцейському, але, звичайно, це стосується і нашого випадку: ані слова поліції, якщо ти хочеш знову побачити свою дівчину живою і не хочеш жодних проблем. Ми вирішимо все між собою!