Нарешті він сів за стіл зі склянкою і пляшкою коньяку й замислився на тим, як зараз почувається Шарлі. Її вже відпустили? Це Торнов навмисне змушує його так довго чекати? Чи йому спершу довелося поговорити зі своїми спільниками, перед тим як відпустити Шарлі? Так багато питань гуло в його голові, ця невизначеність зводила його з розуму. Єдине, що він знав напевно, це те, що без великої кількості коньяку він ніяк не зможе сьогодні заснути. Він усе ще насолоджувався першим ковтком, потім повністю перехилив всю склянку — зрештою, тут не йшлося про насолоду чи культуру пиття.

Собака згорнулася калачиком і дивилася на нього сонними очима.

— За твоє здоров’я, Кірі, — сказав Рат, піднімаючи другу склянку. У якийсь момент, після того як випив половину пляшки коньяку, він справді задрімав. Він прокинувся від заплутаних снів і відчув, як у нього болять вилиці, адже тверда деревина столу тиснула на праву сторону його обличчя. Якусь мить він не знав, де перебуває, а потім все згадав і рвучко підвівся, що також вивело Кірі з її легкого собачого сну.

Кухонний годинник показував без чотирьох хвилин шосту. Рат встав.

Ліжко, звичайно, було порожнє.

«Трохи терпіння, — рекомендував йому Торнов. — Тобі нічого іншого не залишається, як просто чекати».

Рату вже було достатньо чекання, йому потрібно було щось робити. Після миття обличчя, швидкого гоління, чашки чорної кави, останнього ковтку коньяку та двох сигарет він схопив свій капелюх та ключі від машини, прив’язав собаку до повідця і вийшов з квартири.

Машин на дорогах було ще небагато, тож він встиг дістатися від Моабіту до Лойтенерштрасе за рекордно короткий час. Нагорі у квартирі, що розмістилася під дахом, вже горіло світло, повсякденне життя там, здавалося, йшло за звичайним графіком, а план на цей час доби був наступним: кандидат в інспектори Себастьян Торнов збирається на службу.

Рат залишив Кірі в машині й піднявся сходами на дах. Коли він відчинив двері, Торнов ще зав’язував свою краватку, але в іншому він виглядав таким само охайним, як і завжди.

— Це ти? — сказав він, проте не виглядав надто здивованим. Він охоче поступився місцем, коли Рат проштовхнувся повз нього на горище. Торнов зачинив двері, підійшов до дзеркала в своєму гардеробі й спокійно зав’язав краватку. Рат закинув ранкову газету, яку підібрав дорогою, на гардероб. «Фоссіше». Він уже вивчив її розворот.

— І що мені тепер робити? — запитав Торнов, поправляючи вузол краватки. Це був ідеальний вузол.

— У ній повідомляють, що вчора поліція затримала сумнозвісного Авраама Ґольдштайна, якого тепер звинувачують у багатьох вбивствах, — сказав Рат.