Ці два виступи відомих радянських кінодіячів, які зголосилися завітати сьогодні до Канева, сміливо можна назвати подією неймовірного масштабу. І головне, обидва виступи у взаємній зв’язці засвідчували: пам’ять про Аркадія Гайдара і досі жива, а справа, за яку він звитяжно боровся й героїчно віддав життя, – перемагає! Принаймні справу цього ненависного «мужицького поета» Тараса Шевченка перемагає точно, це бібліотекарка Ніна Панасівна чітко читала в очах присутніх конкурентів з Шевченківського музею. Вона була впевнена: мине ще чотири десятиліття, і в далекому 2004 році про цього схибнутого українського націоналіста фашизоїдного типу ніхто вже і не згадуватиме. Зате 100-літній ювілей прекрасного дитячого письменника Аркадія Гайдара святкуватиме весь СРСР! А можливо, і вся комуністична співдружність країн, яка на той час неодмінно розростеться щонайменше на половину Землі… як не на всю планету!..

Танцмайданчик «Жаба» 143 , Київ, вечір 17 травня 1964 року

Танцмайданчик «Жаба» 143 , Київ, вечір 17 травня 1964 року

Такого розкішного подарунку любителям потанцювати, як уже третє виконання «Чорного кота»144 протягом сьогоднішнього вечора, спричинило феєричний і всеохопний вибух захвату. Запальна мелодія так і під’юджувала, так і під’юджувала!.. Отож простягнувши Сюзанці руку вже при перших акордах, Костя широко усміхнувся й запитав подумки:

«Підемо?..»

«Авжеж!» – так само подумки, не проронивши жодного слова, відповіла дівчина. Нічого дивного в тому не було: адже слова закоханим не потрібні… Отож не минуло навіть жалюгідних п’яти секунд, як молоді люди разом з усіма іншими вихлялися в запальному твісті під ревіння оркестру і спів невідомої молодої солісточки – очевидно, студентки якогось із київських музичних училищ:

До рівня Тамари Міансарової145 ця солістка, м’яко кажучи, не дотягувала. Проте брак таланту й досвіду з надлишком компенсувався ентузіазмом танцюристів, які не менш злагоджено, ніж професійний хор, ревонули приспів:

Сюзанка і Костя самозабутньо й весело протанцювали ще один куплет, як раптом хлопець трохи збився з ритму на словах:

А все тому, що раптом відчув себе саме отаким «чорним котом», який вимушено зустрічається зі своєю «кішечкою» за версту від місця проживання. Адже вони з Сюзанкою зазвичай перетиналися десь у місті, розважалися на «Жабі» чи іншому танцмайданчику… але далі їхні стосунки чомусь не рухалися. А чому справді…

– Агов, Костю! – тепер уже вголос покликала його дівчина.

– Га?..

– Що з тобою?