— Звідси далекувато до твого острова, моя дорогенька.

Її обличчя навіть не здригнулося. Зеехійці були відомі тим, що ніколи не виказували почуттів при чужинцях. У місті навіть була приказка «вдягнути зеехійську маску». Її використовували в ситуаціях, коли хтось зберігав кам’яний вираз обличчя.

Дівчина кинула оком на вхід до підземелля. А за кілька ударів серця він також це почув. Кроки. Її долоня почала повзти за спину.

— Спокійно, дівчино, — прошепотів він різко. — Спокійно.

Сказавши це, Альтсін оцінив розміри плаща. Здавався в самий раз. Він кинув факела на землю й затоптав його. Підійшов до зеехійки, безцеремонно штовхнув її до стіни, накинув матерію на неї та на себе, присів. Їй довелося підкоритися. Запала темрява. Він відчував, як вона крутиться під його рукою.

— Спокійно, — він раптом притиснув її до стінки, викрутив руку, потягнувся до пояса за спиною й швидким рухом позбавив її короткого, серповидно закривленого ножа. — Нічого не породжує довіри більше, ніж факт, що твоя зброя — у мене. А тепер не рухайся, бо вони нас знайдуть.

Вона застигла нерухомо.

Рипнули двері, до підземелля увійшло троє людей.

Альтсін знерухомів. Прибульці носили червоні храмові плащі. З того, що він знав, цим кольором користалися лише найвищі представники Храму Реаґвиру. Тож, виходить, не всі шукали Меча назовні. Він прикрив очі й тихо сів. Плащ давав їм хоча б тінь шансу. Якщо ніхто із жерців не озиратиметься, то може, їх не знайдуть.

Чоловіки підійшли до кам’яного постаменту.

— Навіть сліду немає, — сказав той, якого злодій бачив краще, ніж інших. Довга до пояса сива борода надавала йому вигляду поважного патріарха.

Інша двійця стояла так, що він не міг їх бачити крізь маленьку дірку, яку насмілився зробити, трохи розхиливши поли плаща.

— І навіщо ти покликав нас сюди? — голосом цього монаха можна було молоти зерно на борошно. Хриплий та важкий.

— Так, навіщо? — на відміну від попереднього цей голосок був тихим і писклявим. — Я мав спробувати ще один варіант і…

Сивобородий звів долоню, й писклявий замовкнув, наче на його горлянці стиснувся сталевий обруч.

— Брат скарбник, схоже, почав діяти без перемовин із Радою. Я дізнався, що він утаємничив у нашу проблему певну… групу людей, з якою його пов’язувала давня історія.

Хриплий пирхнув.

— Ми всі знаємо, де Деарґон починав. Якщо злодійська гільдія може нам допомогти, то нехай діє. Ми маємо знайти Меча.

— Я, Геґре, знаю про це. Але треба уявляти собі ускладнення від цих вчинків.

— Яких? Містом уже ширяться чутки. Ми зупинили роботу порту, заблокували всі шляхи, чарівники винюхують направо та наліво. Які ще ускладнення можуть бути?