І чому Великий Скарбничий був впевнений, що Меч іще не покинув міста.

* * *

Він сходив усе нижче. Смолоскип горів рівним, ясним полум’ям, а дим швидко злітав догори. Підземелля були набагато ширшими, ніж це було вказано в документах Цетрона.

Храм стояв порожній. Згідно з очікуваннями Альтсіна, більшість монахів і вся сторожа шукала реліквію поза його мурами. Він не мав ані найменшої проблеми, щоби знайти вхід до підземель, звідки вкрали Меча.

У самому низу сходів були двері, згідно із пергаментом — дерев’яні. Відчинені. За ними — другі, з бронзи, також відчинені, і треті — із залізних брусків. Ці були зі складним замком і двома засувами. Замок і засуви були також відчиненими. Схоже, після крадіжки ніхто не мав часу й клепки до того, аби зачинити вхід.

Альтсін увійшов до круглого, широкого — десь у шістдесят стоп — льоху. Вісім кам’яних колон оточували кам’яний постамент. На кожній палав олійний каганчик. Тіні, кинуті каганцями, створювали миготливий, рухливий лабіринт, що танцював на стінах, прикрашених мозаїкою найрізноманітніших каменів і валунів характерних для морського узбережжя відтінків. На всіх виступали крапельки вологи. Було холодно. Він глянув угору. Стеля з циклопічних каменів знаходилася насправді високо. Двадцять стоп, двадцять п’ять? Непевне світло не давало цього зрозуміти точно.

Кам’яний чорний постамент мав форму паралелепіпеда у чотири стопи заввишки та завширшки, і довжиною — в десять. Не треба було мати бурхливу уяву, аби здогадатися, що саме тут лежало.

Він підійшов до каменя, торкнувся неглибокого жолобу, який пробігав по всій його довжині, та майже відчув ті сотні років історії й силу культу, про які говорив Деарґон. Це місце мало свою ауру.

Тепер, коли він уже тут стояв, Альтсін почав прикидати, як можна було б винести звідси Меча. «Теоретично, то мав бути сильний чоловік», — Альтсін пригадав собі кількість сходинок, розміри Меча й виправив себе. — «Дуже сильний чоловік». Нести Меча було важко, тож знадобилася б якась упряж або щось таке, щоби закинути його собі на спину. Двоє чи троє людей дали б собі раду і без таких складнощів. Двері, які він проминув дорогою, мали прості замки, тож Цетрон був правий: найкращим захистом Меча були його розміри, вага й той факт, що після того, як сходи були подолані, треба було ще вийти з-за олтаря й пройти крізь весь храм. Як? Вдаючи, що несеш якийсь згорнутий гобелен? Скриню з мотлохом? Посеред ночі? Ні, щось таке привернуло б увагу. Будь-який монах зацікавився б братами чи слугами, які роблять дивні справи в нетиповий час. Він би не став робити цього так. Злодії,схоже, докладно вивчили розклад вартових та особливості життя монахів, тож знали, яким шляхом звідси йти, щоб нікого не зустріти. Тож, скоріше, треба шукати когось, хто довгі місяці слідкував за монахами.