— Альтсіне. Чекай, я не можу…

Злодій звів брови.

— З тебе вийде непоганий шматок рубленого м’яса. У чому річ?

— Я… взяв доручення. І гроші. Я не можу зараз полишити цього… Йдеться про малу роботу в Пофеері. Треба зайти в одне місце і…

Альтсін перервав його піднятою рукою, прикрив очі, подумки порахував до десяти.

— Почекай. Нічого не кажи. Ти граєшся в утриманця, в коханця багатих шляхтянок і водночас у злодія. Це твій вибір. Але, най тобі грець, не одночасно ж! Ти не можеш приходити до баронеси і того ж дня крастися до Високого Міста, щоби щось там поцупити. Коли ти з’явився в дільниці, багацько людей бачили твоє миле личко. Слуги, вартові біля муру, її знайомі. Якщо хтось побачить тебе в іншій дільниці Високого Міста — ти станеш першим підозрюваним. До того ж Товстий чітко наказав нам туди не ходити.

— Але я вже взяв гроші… — світловолосий повторив це трохи плаксиво. — І я не можу їх віддати.

— Бо?

— Бо це оплата програшу в кості, розумієш?! Я грав із деким, йому всміхнулося щастя, і перш ніж я отямився, був винен йому трохи грошей. Ну добре, не дивися так на мене. Чимало грошей… Два… двадцять оргів.

— І це все? Баронеса не сплатить боргів любчика? Отака вона скнара?

Санвес виразно напружився.

— Не кажи так про Сонечко. — Сонечко?.. — Альтсін коротко хихикнув. — А вона як тебе кличе? Блошичкою? — він зачепився поглядом за обличчя Санвеса, помічаючи рум’янець, який виступив на його щоках. — Повірити не можу… Справді?

— І що з того?!

— Ні, комашинко, нічого, — злодій вишкірився так, що можна було злякатися, що його голова от-от репне навпіл. — То як? Ви посварилися, кому яка квіточка належить, а тому вона не сплатить за тебе? Це ж лише двадцять оргів, вона на рукавички більше витрачає.

Санвес опустив погляд.

— Я не візьму в неї грошей, — сказав коротко. — Крім того, це двадцять імперських, — прошепотів.

Імперський орг. Монета тої ж величини, що й звичайний орг. Проте золота.

— Він заплатив мені, — додав швидко, перш ніж Альтсін встиг розкрити рота. — Сказав, що це робота на якісь двадцять п’ять імперських, тож додав ще п’ять і пакунок. Бо це має бути якась розвага для можних. І знаєш, це краще за все. Я не маю чогось красти, маю лише підкинути. Навіть якщо хтось побачить, то проблем не виникне, слово честі. Нічого не зникне. То як? Підеш зі мною?

— Навіщо?

— Та так, про всяк випадок. Я страхуюся, але, знаєш, як то кажуть, краще завжди мати мур за спиною. І щоби Цетрон був спокійний. Сьогодні вночі — праця, а завтра на світанку я зникаю з міста. Домовилися?