А він брав участь в їхній грі з таким завзяттям, наче вважав себе за їх рівню. І тепер, згідно з правилами цієї гри, він повинен дати себе мальовничо вбити, краще за все — впавши з театральним стогоном до ніг барона й бризкаючи навколо кров’ю.

Молодий шляхтич нарешті глянув на нього, а точніше, що Альтсін зрозумів дуже точно, не на нього, а наче крізь нього. Дивився на одяг, на святкові шати капітана галери, наче злодій був пусткою, зітканою із закляття, на яке хтось навісив одяг. Для того, хто змагався за владу у Високому Місті, якийсь портовий злодій і справді не існував. Був фігурою не важливішою, ніж пішак на дошці, позбавленим значення й людяності. Насправді, в чому тепер Альтсін був упевнений, Евеннет-сек-Ґрес забуде про нього в ту мить, коли зітре його кров зі свого клинка.

Крига, про яку він майже встиг забути, знову з’явилася й наповнила його вени. Наче знизу, від ніг, проростала в ньому морозна квітка. Він поволі набрав повітря, видихнув, майже сподіваючись хмаринки пари з вуст. Санвесу принаймні за смерть заплатили п’ять імперських. Його ж барон оцінив настільки низько, що хотів отримати його життя за ніщо. Але ж хто сказав, що Альтсін має грати згідно з правилами до самого кінця?

Лід розтанув, поступаючись похмурій веселості. Барону здавалося, що завдання хлопця полягало в тому, щоби відігравати капітана міттарської галери до самого кінця. Він був настільки зверхнім, що йому навіть на думку не спало, що злодій міг випасти з ролі. Він не думав, що портовий щур міг виявитися хоча б якимсь супротивником. Не знав, як це воно — битися вночі в смердючих завулках, маючи зі зброї лише тупий ніж і шматок дошки. «Може, він і заріже тебе, наче підсвинка», — почув він спокійну думку, — «але принаймні спробуй, щоб твоя морда снилася йому вночі».

Барону нарешті набридло корчити дурника перед глядачами й він рушив до ворога, махаючи палашем. Дивлячись, як він рухається, Альтсін був впевнений, що перші два удари він завдасть як і попередні, легко та повільно, а потім вдарить на всю силу. Публіка вимагала крові, тож нехай вона отримає кров: рана, напевне, не буде смертельною чи навіть важкою, але виявиться видовищною.

Вони зійшлися посередині галявинки. Перший удар зверху, напряму, другий — трохи навскіс, і третій! Швидкий, знизу, зліва, від зап’ястка напів випростаної руки. Клинок палаша перетворився в розмазану смугу. Удар повинен був розхльостати стегно Альтсіна, завдаючи рану болісну й видовищну. Альтсін незграбно прийняв його на вістря, майже боком клинка, а шляхтич плавно перейшов до складного «млинка». Палаш затанцював у долоні злодія та раптом відхилився вбік, відкриваючи його для удару.