— То може… ти знайдеш в собі достатньо відваги, щоби відповісти за цю брехню так, як личить чоловікові?.. Га, міттарцю?

Навколо них стало порожньо, ніби невидимий вихор відігнав гостей навсібіч.

— Що сталося? — перш ніж злодій встиг відповісти, перед ними з’явився граф Терліх.

— Цей чужинець образив місто й Храм Реаґвира, пане графе. Альтсін не помітив, хто так услужливо відізвався, але це не мало значення. Якби сек-Ґрес раптом став стверджувати, що цей міттарець оголосив себе імператором, то всі, як один муж, також би це підтвердили.

— Капітане? — аристократичне обличчя господаря звернулося до нього.

Злодій глянув йому просто в очі.

— Може, мене погано зрозуміли… — почав він невпевнено.

— Hi, — обірвав його барон, — я все чув виразно. А таких образ не можна оминати. Якщо вже він образив Володаря Битв, то нехай той його оцінить. Вимагаю суду Реаґвира.

Альтсін уважно глянув на нього. Легко згорблена спина, долоні стиснуті в кулаки, губи — в тонку лінію. Щире обурення аж парувало від молодого шляхтича. І тоді, коли Альтсін на мить навіть забув, із ким він має справу і мало не дав себе надурити, вони зустрілися поглядами. Менш ніж на удар серця, але цього було досить. На дні очей барона не було ненависті, неохоти чи прагнення реваншу. Там було чисте задоволення. «Я тебе впіймав», — говорив цей погляд, — «я знаю, хто ти такий. Я переміг».

Хлопець відвів погляд і в натовпі, що їх оточував, знайшов баронесу. Чекав, коли та втрутиться. Але в неї був саме такий вираз обличчя, який повинна мати особа, яка запросила не надто відомого їй капітана міттарської галери, а той через свою дурість образив найкращого фехтувальника міста. Заклопотання й невпевненість разом із трохи плаксиво викривленими губами особи, яка вже знає, що їй доведеться перепрошувати господаря за невідповідну поведінку свого гостя. Здавалася здивованою, невпевненою і трохи наляканою.

Він зрозумів, що вона йому не допоможе. Барон випередив їхній хід і тепер все залежало від злодія. Принаймні він матиме шанс убити сучого сина в бою. На мить він навіть в це насправді повірив. Майже. Але ця мить минула, а він залишився сам.

Альтсін ще раз глянув на графа.

— Хіба не… — почав він невпевнено.

— Досить, — господар, здавалося, був більш засмученим, ніж розгніваним, але було помітно, що він вже прийняв рішення, — всі знають, що мешканці Ар-Міттару не надто нас люблять. Зрештою, це щиро взаємно. Тому насмішки над Понкее-Лаа з боку міттарця я міг би знести, списавши все на випите вино, але образу Реаґвира я простити не можу. Надто я завдячую Володарю Битв. Коли мене торкнулася хвороба тіла, поволі перетворюючи кожен мій день на ланцюжок страждань, Реаґвир за допомогою свого меча вилікував мене та вказав шлях. Тож вам залишилися тільки сталь та кров, капітане.