Дощ, дощ і дощ. Дощило вже чимало днів, й навряд чи збиралося припиняти. Він сидить на спині анг’оґґера й дивиться на містечко в долині. Та що там «містечко» — заледве село. Тільки от мешканці оточили його земляним валом та палісадом і, здається, не мали наміру дослухатися до наказів щодо того, що всі люди — від немовлят до старців — мають залишити цю землю, попрямувавши на північ. Може, в них і справді були для цього вагомі причини; напевне, в селі залишилося мало чоловіків, і самі лише жінки, діти й група старців. Якщо рушать, тягнучи вози розмоклою рівниною — тягнучи власноруч, бо минулого року зараза вибила всіх тяглових тварин на сто миль навколо, — то добре, якщо до мети дістанеться хоча б кожен п’ятий. Вози загрузнуть по вісі в намулі, який вже вкрив все навколо, люди проваляться в ту грязюку спочатку по кісточки, а потім по коліна. Почнуть падати, борюкатися й повзти. Вони кинуть вози за кілька днів, коли виявиться, що ті не можна пхати багнистими теренами. Потім намагатимуться нести рештки свого добра на своїх же хребтах. Жінки візьмуть молодших дітей на руки, щоб тим допомогти, а коли почнуть вибиватися із сил, то їм доведеться обирати: родинний здобуток чи малюки.

Оберуть дітей. Вони завжди обирають дітей.

Тож шлях їхньої мандрівки спершу позначать кинуті вози, потім — низка згортків, клунків і скринь, а далі — сліди повзання, човгання, падінь і важкого зведення, а то вже — й перші тіла. Спочатку це будуть старі чоловіки. Незрозуміло чому, але це завжди старі чоловіки, наче старі жінки міцніше тримаються за життя. Але, нарешті, всіх be переможуть не так убивчі зусилля, як холод і волога. Переохолодження. Коли людина вперше впаде в грязюку, її шанси зменшуються вполовину. Можна накинути на спину шкіряний, просякнутий жиром плащ, що охороняє від дощу, але після падіння намул блискавично пролазить під вбрання, вповзає під нього, наче жива істота, наче гігантська п’явка, голодна до тепла й життєвих сил. Раптом тебе охоплюють дрижаки, твань важить, наче кілька верств кольчуг, ноги, здається, вростають у землю. Хтось допоміг тобі встати, дощ змив верхній шар болота, але те, що вповзло під вбрання, вже почало висотувати твою енергію та життя. Тож іще одне падіння станеться вже швидко, а потім — наступне, далі — ще одне. А тоді вже ніхто не матиме сил, щоб допомогти тобі звестися.