Удар! Він відчуває тойудар, наче в нього вдарила блискавка. Сяйво та гуркіт падають на нього в одну мить, спазм усіх м’язів, ревіння, що вихоплюється з горлянки. Разом із ним кричать кільканадцять начинь, і раптом він знає — кожною кісткою, м’язом, нервом — що Володар потребує всіх своїх сил, аби втримати атаку. Здавалося, що в таборі навпроти них, за валом і гостроколом, є щось більше, ніж просто здібні чарівники. Мабуть, вони впіймали тут одну з менших Потуг, яка з усіх сил не дозволяла вигнати себе з цього світу.

Грім і тремтіння землі.

їхній Володар пробуджує свою справжню Силу.

«Аман’рег», — чує він у голові та мчить до коня. Його брат хилиться в сідлі. Ні, не тому, що його звалила атака, а тому, що Сила Володаря була надто потужною й тіло смертного саме цієї миті здається. Первородний кривавить з вух, очей та носа, кашляє та плюється зубами.

— Тепер ти, брате, — говорить він ще з сідла, — він обрав тебе. Ми схожі, тож він зуміє легше… швидше тебе Обійняти.

Він притримує брата, допомагає зійти з коня. Армією проходить тремтіння, але воно відразу стає стлумленим. «Усе нормально», — пливе поміж воїнами знання. — «Володар просто змінює начиння».

— Аби ти трохи поспішив… — кашляння звучить як хрип звіра, що конає, —…аби ти не зволікав кілька тих ударів серця, брате, то первородном був би ти.