Зрада! Венлеґґи напали на табори, які він заклав для своїх людей. Він не мав там охорони, бо більшість сил тримали лінію східних гір. Перш ніж він встиг повернутися, вісім таборів було вирізано. Старці, жінки, діти, нечисленні чоловіки.

Завтра… завтра він вдарить у їхню рівнині.

Наказав убити всіх, хто виконував функцію зв’язківців із його військами.

Треба вислати гінців до Лааль.

* * *

Щось протягнуло його дном і випхнуло нагору. Альтсін закашлявся, почав плюватися, а потім раптом помітив, що в нього з’явився шанс. Чверть милі спокійної течії із гладкою водою, наче скло, та з берегом, до якого було всього двісті кроків.

Він міг вирватися з обійм Ельгаран, перш ніж ця сука його вб’є.

Але тоді… він ніколи не довідається…

Прикрив очі й кілька разів глибоко вдихнув.

А потім пірнув якомога глибше, випускаючи повітря й дозволяючи підводній течії понести себе. Тут річка мала понад п’ятдесят стоп глибини, а вода була крижаною.

Коли його скрутила перша судома, а тіло почало битися за життя, прямуючи до поверхні, хоча й знаючи, що йому, скоріше, не вдасться…