І так воно буває завжди, коли бог, який обрав людину за начиння, випливає на поверхню. Без попередження він просто миттєво ПОСТАЄ. І раптом бачить Силу, але не так, як раніше, а відчуває її, як риба має відчувати воду, всім тілом. Водночас він є і Силою, і рибою, і морем. Чує тремтіння в глибинах землі, яке за мільйони років вичавить на поверхню нові гірські ланцюги й затопить стару сушу в глибинах океану. Бачить вихори, які шаліють високо над найвищими хмарами. Вони потужніші й похмуріші за всі вітри, якілижуть поверхню світу. Чує лінивий та нестримний океан, що знаходиться за тисячі миль, а ще піддається силам потужнішим, ніж він сам. І відчуває решту СЕБЕ, яка розкидана по пів континенту, в кільканадцяти начиннях. Він знає, що справжня потуга надійде, коли ці частини зберуться разом. Тоді він міг би змусити гори не чекати мільйони років, а вийти на поверхню за кілька днів. І що з того, якщо струмені лави й землетруси змінять обличчя світу? Також він зміг би стягнути крижані вихори з-під небосхилу й наказати їм заморозити цілі країни, міг би притягнути морські хвилі на десятки миль углиб континенту, затоплюючи долини й ліси. Міг би розорати не лише цей континент, а йусі інші, вирізаючи на них своє ім’я задля ще більшої слави.