* * *

Земля має барву деревного вугілля, змішаного з дробинами попелу. Коли він набирає її в долоні, та липне до них і, здається, аж тремтить від нетерплячки. Вона плідна, як жодна з тих, що навколо. Благословенна стежка, яка їх сюди привела.

За ним стоїть хата. Справжня хата з глибоким фундаментом і підвалом. Хата, яка досі сяє світлими колодами. За кілька днів він скінчить дах. Це буде красивий дім.

Тихі кроки за спиною виривають його з задуми.

— Я бачила дикий виноград на південних схилах. І ожину, таку велику, наче сливи. І гриби, силу силенну грибів…

У нього немає потреби озиратися, щоб знати, що її обличчя проміниться. Але він озирається. Любить на неї дивитися.

У неї темне волосся, заплетене в дві коси, карі очі й кілька ластовинок, які вона припинила приховувати з того часу, як він сказав, що вони йому подобаються.

— Ця долина — чудове місце, — каже він.

— Я знаю.