Вони усміхаються одне до одного.

— Брате…

Голос чути збоку, він тихий, ледве чутний.

Озирається. Енду’рег. Первородний.

— Вітаю.

В Енду’рега опухлі руки й набрякле обличчя з губами, що нагадують пару синіх, варених слимаків. Нічого дивного, що він говорить пошепки.

— Ще чотири дні — і все скінчиться… — брат намагається усміхатися, але здається, що він з усіх сил намагається не кричати.

— Ти витримаєш?

— Старший говорить, що ще ніхто не зносив татуювання так добре, як я.

— Ті, хто зносив його гірше, вже мертві.