Але він відчуває й інших. Сіру, блакитну, кармазинову й пурпурову присутність братів і сестер по присязі. Вони встали б на його шляху так само, як і він би встав на їхньому, якби хтось через безумство запрагнув виконати подібну різанину серед смертних. Ким би він був без них?

Але зараз це не рахується. Рахуються лише чужі прибульці. Ох, він це пам’ятає… Коли бог приходить — яку ж чудову радість приносить його прихід. Були інші, вони користувалися Силою іншим, дивним способом, приводячи власні Потуги. Розповідали красиві історії, манили обіцянкою пригод і таємниць.

А потім один з них убив Налею.

Без причини, без надання рації або шансу на захист. І з’явилися інші народи: дикі, шалені й чужі. Деякі були так глибоко позначені Хаосом, що важко було б відрізнити їх від чудовиськ чи демонів. Не різнилися лише в одному, хай вони будуть прокляті, могли дихати тутешнім повітрям, пити воду і їсти те, що народжувала земля.

Вони переконалися, що не всі прибульці є мандрівниками, які ходять просторами Всесвіту в пошуках пригод.

Деякі виявилися завойовниками й колонізаторами, які могли змінювати світ під свою подобу.

Емоції, які тоді його розривали, майже неможливо було перекласти мовою смертного. Бог не вміє вибачати й не знає, що таке милосердя чи співчуття.