Убивця стояв на краю молу, вільно опустивши зброю, та вдивлявся в поверхню річки із незрозумілим виразом на обличчі. Здавався… максимально байдужим. Не здивованим, не розчарованим, не розлюченим. Наче в ту мить, коли Альтсін опинився у воді, все це діло припинило його цікавити.
Нарешті їхні погляди зустрілися. Чоловік кивнув і звів мечі в особливому салюті. А тоді струсонув із них кров і одним рухом вклав у піхви.
Вона вийшла з-за його спини, наче стояла там увесь цей час, наче допомагала йому в бою. І раптом усе інше припинило мати значення. Нижча від чоловіка майже на голову, темноволоса, худорлява. Легенько торкнулася плеча вбивці та вказала на злодія. Чужинець посміхнувся самими очима і, не дивлячись на неї, зронив кілька слів.
А Альтсін, хоча вуха його були наповнені шумом власного серця, зрозумів їх, наче ці двоє стояли за крок від нього. „Я не вмію плавати“, — сказав той. Це був знак, що якщо якийсь бог стежив за цими подіями, то напевне, це був сучий син, обдарований доволі злим почуттям гумору.
А потім дівчина глянула прямо на злодія.
Незважаючи на темряву, він бачив її настільки ж виразно, наче вона була освітлена сонцем. Великі очі, невеликий ніс, повні губи. І посмішка, наче ніж у відкритій рані. Жорстокість.
Сутність у його голові завила. Злодій ніколи не думав, що можна відчувати щось подібне. Ненависть? Раз чи два в житті йому здавалося, що він когось ненавидить і зичить йому смерті. То була лише тінь того, що він відчував тепер. Раптом він припинив відчувати холод, вода зробилася майже гарячою, серце, що стукотіло, наче молот, ледь не зупинилося, аби за мить пуститися у ще швидший галоп. Перш ніж він зорієнтувався, виконав кілька рухів і вже був на половині дороги до молу.
Ні! Ні! Ні!
Він зупинився, вода захвилювалася. Він опирався, з усіх сил противився тому, що намагалося його підкорити. Зробив глибокий видих і знову пірнув. Дістався дна, увіткнув долоні в намул і стиснув їх на першій же речі, яку відчув під пальцями. Старий канат. Обкрутив його навколо зап’ястка, шарпнув, утворивши петлю.
Сутність усередині його голови збожеволіла. Альтсін почув виття, ревіння неба, що тріскалося, і…