Він витяг термометр з мого рота, склав на грудях руки і виголосив свій діагноз:
— Ви страждаєте на захворювання, яке частіш за все уражає панянок із романтичною уявою. Симптоми такі: часті втрати притомності, змарнілість, брак апетиту і поганий настрій. На певному рівні цю кризу можна пояснити безцільним бродінням під крижаним дощем без належного водонепроникного захисту, але глибша причина, напевне, криється в якійсь емоційній травмі. Однак, на відміну від героїнь ваших улюблених романів, ваш організм не був ослаблений життєвими негараздами, притаманними минулим — жорстокішим — століттям. Ви не страждали на туберкульоз, дитячий поліомієліт та не жили в умовах жахливої антисанітарії. І тому маєте всі шанси вижити.
Лікар Кліфтон поглянув мені просто у вічі, і я не змогла відвести їх, коли він упевнено сказав:
— Ви мало їсте.
— У мене нема апетиту.
— L’apétit vient en mangeant.
— Апетит приходить під час їжі, — переклала я.
— Саме так. Ваш апетит повернеться. Але ви маєте зустріти його на півдорозі. Ви мусите прагнути, щоб він до вас прийшов.
Тепер настала моя черга супитися.
— Лікування нескладне: їжа, відпочинок, а ще — ось це… — Лікар Кліфтон швидко черконув кілька рядків у своєму блокноті, потім вирвав сторінку і поклав її на столику біля ліжка. — І побачите: по вашій хворобі за кілька днів і слід прохолоне.
Розкривши валізку, він поклав туди ручку і записник. Потім підвівся і, збираючись іти, промовив непевно:
— Власне, я хотів би ще дізнатися про оті ваші сновидіння, але підозрюю, що ви мені про них нічого не розповісте…
Я зміряла його холодним поглядом.
— Ви маєте рацію. Не розповім.
Його обличчя видовжилося.
— Шкода. А я сподівався, що все ж таки розповісте.
У дверях він обернувся, помахав на прощання рукою і вийшов.
Я взяла рецепт. Бадьорими закарлючками там було написано:
Сер Артур Конан Дойл. Пригоди Шерлока Холмса. Тверда палітурка. Уживати по десять сторінок двічі на день до закінчення курсу лікування.