— Мій ніж терплячий, — відповів Скителі, — а от тіло Чані — ні. Будь
Пол відчув, що він кліпає. Цього не могло бути… але ж було! І його очі начебто були! Він дивився з якогось незвичайного місця… і погляд його посмикувався.
— Для початку можете передати нам усі свої паї в ДАПТ, — запропонував Скителі.
— Усі? — запротестувала Алія.
— Усі.
Дивлячись на себе очима з колиски, Пол витягнув із піхов крис-ніж. Виміряв відстань, кут. Іншої можливості не буде. Приготував тіло на бене-ґессеритський лад, а тоді налаштував себе, наче стиснуту пружину, на єдиний концентрований рух… праджня-чин… задля єдиного зусилля.
Крис-ніж вилетів із його руки. Розмита молочно-біла пляма змигнула в правому оці Скителі, відкинувши його голову назад. Той різко підняв обидві руки й заточився до стіни. Його ніж брязнув об стелю і впав на підлогу, а сам Скителі, відбившись від стіни, гримнувся на підлогу обличчям уперед. Він помер іще до того, як торкнувся підлоги.
Пол, усе ще дивлячись очима з колиски, оббіг поглядом обличчя в кімнаті, повернуті до безокої постаті. Прочитав на них спільне для всіх потрясіння. Тоді Алія підійшла до колиски, схилилася над нею й перекрила йому поле зору.
— Ох, вони в безпеці, — видихнула Алія. — У безпеці.
— Мілорде, — прошепотів Айдаго, —
— Ні, — він махнув рукою до Айдаго. — Але хай так буде.
— Вибач мені, Поле, — сказала Алія. — Та коли це створіння сказало, що вони можуть… оживити…
— Існує ціна, якої Атріди не можуть заплатити, — промовив Пол. — Ти це знаєш.
— Знаю, — зітхнула вона. — Але я піддалася спокусі…
— А хто не піддавався? — спитав Пол.
Він відвернувся від них, підійшов до стіни, сперся об неї, намагаючись осмислити те, що він вчинив.