Хвиля того майже-занурення закарбувалася йому в пам’яті. Обдумуючи це, Дункан відчував, що його життя триває стільки ж, скільки існує Всесвіт. Нехай смертне тіло його зоставалось у смарагдовій печері безсмертного буття, але безсмертя все ж таки навідало його.

Айдаго підвівся, почуваючись очищеним пустелею. Пісок почав тихенько теркотіти на вітрі, шепотіти на листі в саду, що за ним. У нічному повітрі стояв сухий, колючий запах куряви. Його одяг затріпотів у такт із раптовими поривами вітру.

Айдаго зрозумів, що десь далеко в бледі розшалілася мати-буря, із сильним шипінням здіймаючи та закручуючи чорториї пилюки — величезний піщаний хробак набував сили, здатної відокремити плоть від кісток.

«Він з’єднається з пустелею, — подумав Айдаго. — Пустеля його заповнить».

То була дзен-сунітська думка, що омила його мозок, як чиста вода. Він знав, що Пол піде далі. Атрід не може цілковито скоритися долі, навіть повністю усвідомлюючи її неминучість.

Дотик ясновидіння пройшов крізь Айдаго, і він побачив, що люди майбутнього говоритимуть про Пола як про водну стихію. Нехай все життя його тонуло в куряві, вода йшла вслід за ним. «Його тіло затонуло, — казатимуть вони, — але він поплив далі».

Чоловік, котрий стояв за Айдаго, кашлянув.

Айдаго повернувся й побачив Стілґара: той стояв на мостику, перекинутому через канат.

— Його ніколи не знайдуть, — сказав Стілґар. — Але згодом — знайде кожен.

— Пустеля забере його й обожествить, — промовив Айдаго. — А все-таки він був тут чужинцем. Приніс на цю планету чужинську хімію — воду.

— Пустеля нав’язує свій власний ритм, — промовив Стілґар. — Ми привітали його, назвали нашим Магді, нашим Муад’Дібом і дали йому таємне ім’я. Основа колони — Усуль.

— А все-таки він не народився фрименом.

— Це не змінює того факту, що ми заявили свої права на нього… і врешті здобули ці права. — Стілґар поклав руку на плече Айдаго. — Усі люди — чужинці, давній друже.

— Це ти щось мудре сказав, Стіле?

— Достатньо мудре. Я бачу, який безлад ми чинимо у Всесвіті своїми міграціями. Муад’Діб дав нам якийсь лад. Люди пам’ятатимуть принаймні його джигад.

— Він не піддасться пустелі, — сказав Айдаго. — Він сліпий, але не піддасться. Він людина честі й принципів. У нього атрідівський вишкіл.