— А його вода проллється на пісок, — промовив Стілґар. — Ходімо. — І він легко потяг Айдаго за плече. — Алія повернулася й питає про тебе.

— Вона була з тобою на січі Макаб?

— Так, допомагала навести лад поміж розм’яклих наїбів. Тепер вони коряться її наказам… як і я.

— Яким наказам?

— Вона розпорядилася стратити зрадників.

— Ох, — Айдаго переборов почуття запаморочення в голові, глянув на скельний масив. — Яких зрадників?

— Гільдієра, Превелебну Матір Могіям, Корбу… кількох інших.

— Ти вбив Превелебну Матір?

— Так. Хоча Муад’Діб сказав, відходячи, що цього робити не слід. — Він знизав плечима. — Але я не підкорився йому, і Алія знала, що я так вчиню.

Айдаго знову вдивлявся в пустелю, відчуваючи себе цілісною особистістю, спроможною розгледіти все, що створив Пол. «Стратегія міркувань», — так називали це Атріди у своїх навчальних підручниках. Люди коряться уряду, але й ті, ким правлять, впливають на тих, хто править. Цікаво, чи ті, ким правлять, мають бодай якесь уявлення про те, що було тут створено за їхньої співучасті?

— Алія… — промовив Стілґар, кашлянувши. У його голосі відчувалося засоромлення. — Вона потребує твоєї присутності…

— Значить, вона уряд, — пробурмотів Айдаго.

— Регент, не більше.

— «Доля проходить усюди», — так говорив її батько, — неголосно проказав Айдаго.

— Ми укладаємо власну угоду з майбутнім, — промовив Стілґар. — Тепер ти прийдеш? Потребуємо твого повернення.

У його голосі знову почулося засоромлення.

— Вона… у розпачі. То звинувачує свого брата, то за мить оплакує його.