Шлях до слави вони збиралися торувати через знайомих сценаристів та режисерів, яких чіпляли на мистецьких заходах. Таких Корель одразу відчував і відшивав. Гірше було з фанами — дівчатами та хлопцями до 25, які шикувалися в черги за автографами. Від них просто не було порятунку. І саме через них Корель став сторонитися світських заходів. Відтоді за ним закріпився імідж режисера-відлюдника. Але йому було байдуже. Він вважав великим безглуздям витрачати час на фанів.

Дякувати Богу, він не був настільки популярним, щоб його впізнавали в супермаркетах, магазинах, чи на заправках. Такі місця він міг відвідувати спокійнісінько. І аж ніяк він не розраховував, що в магазині квітів, куди він зайшов, аби купити подарунок до дня народження своєму продюсеру Ользі Зелін, знайдеться хтось, хто знайомий з його режисерськими роботами.

Корель придивився до продавчині, що вправно запаковувала гілки орхідей, мов тільки це і робила з самого народження. Проситиме автограф? Не схоже. Тоді що? Можливо мріє потрапити на екран? Треба сказати, що вона помилилась і швидше линяти звідси.

Між тим, молода продавчиня запакувала квіти, обгорнула їх рожевою стрічкою і широко усміхнулась:

— А я Сюзанна Міракал. — сказала вона.

Містер Корель остовпів. Ну це вже, вибачте, занадто. Друга несподіванка за день і знову пов’язана з Сюзанною Міракал.

Корель в деталях пригадав сьогоднішній ранок. Він прокинувся, поставив заварюватись каву, а сам подався в душ. В цю мить його телефон несамовито запищав, нагадуючи, що сьогодні день народження Зелін, людини, яка, завдяки своєму дару переконання, пропихнула на екрани десятки його кінострічок. Більшість з них були посередніми і лише кілька — геніальними. Корель це чудово знав, як і те, що без Зелін йому було б все одно, що без рук.

Корель повернувся з ванни, вимкнув нагадування, зателефонував у магазин квітів, де замовив 9 гілок орхідей і вітальну листівку.

— Я раджу вам взяти лимонних танцюючих балерин, — проспівала консультант магазину квітів у слухавку. — Це останній писк моди, жінки їх обожнюють.

— Гаразд, — погодився Корель, — покладаюсь на Ваш смак.

— Хочете одразу надіслати їх вашій дамі? У нас працює служба доставки. — поцікавилась консультант.

— Ні, не варто. Я зроблю подарунок особисто. Загляну до вас за півгодини — Корель поклав слухавку і подався на кухню, де неперевершено пахла вранішня кава.

І тут телефон задзвонив вдруге.

— Ало, Корелю, що там у тебе, в біса, коїться? — він впізнав голос випускового сценариста з Інтернет-каналу, з яким співпрацював уже 5 років.