— Так. Хочете водійське посвідчення покажу, паспорта, на жаль, з собою не маю. — дівчина почала ритися у маленькому бірюзовому клатчі, витягуючи з нього силу-силенну речей таких розмірів, що дивно було, як вони там вмістилися.

Врешті Сазанна Міракал перелопатила усю сумочку, дістала пластикову карточку зі своїм ім’ям та прізвищем і добродушно простягнула її Корелю.

Корель покрутив документ в руках, дивлячись на нього, чи то з підозрою, чи з недовірою і нічого не відповів.

— Ну, містер Корель, — заскімлила дівчина, — ви ніби не зраділи, що зустріли мене.

«Далебі, зрадієш тут, — подумав Корель, — одні неприємності від цієї Сюзанни».

Реальна Сюзанна Міракал була разюче не схожа на дівчину з серіалу — ні зовні, ні поведінкою. Та була висока пишногруда блондинка з блакитними очима і довгими ногами, ця — низенька, товстенька, мов колобок, коротко підстрижена і вифарбувана в руду. Сюзанна з серіалу поводилась манірно і зверхньо і кожному здавалось, буцімто, вона виявила і так забагато честі, заговоривши з тобою. Реальна ж Сазанна весь час метушилась, винувато усміхалась, говорила скоромовкою, ніби виправдовуючись за щось.

Проте, збіг таких рідковживаних імені і прізвища не міг не дивувати.

— М-да, — це було перше, що вимовив містер Корель після довгої мовчанки, — Але ви напевно змінили ім я, після того як був знятий мій нашумілий серіал.

— Ви жартуєте, — Сюзанна надула тонкі губки, — Мене так назвали задовго до того, як ви почали писати сценарій.

— Флюїди, — дивна річ. — мовив Корель.

— Що ви сказали? — перепитала Сюзанна.

— Та ні, нічого, це я сам до себе. — буркнув Корель, — Ми, знаєте, режисери, такі диваки, самі з собою розмовляємо.

— Я теж.

— Що, ви теж?

— Теж інколи сама з собою розмовляю. А знаєте що, давайте разом на ланч, у мене якраз обідня перерва, га?

І тут Корелю самий час було відмовитись. І це виглядало б природно, зустріч незапланована, а у такої зайнятої людини, як він, звісно ж інші плани, так, що вибачай, Сюзанно, хоч і звати тебе, як героїню мого серіалу… Натомість він несподівано сам для себе сказав:

— Гаразд. Куди підемо?

— В Макдональдс, це тут за рогом, — радісно повідомила Сюзанна.

Ну це вже не налазило ні на яку голову. Корель ніколи не ходив у людні дешеві фаст-фуди, він обідав лише у престижних ресторанах, де більшість столиків пустувало, і він міг в тиші працювати за нетбуком над новим сценарієм.

— Окей, ходімте, — сказав він, а підсвідомість прокричала йому: «Що ти робиш, дурню?!».