— Гей, ти, я чула сам живеш, — повернула Кореля до реальності Сюзанна. — Коли від тебе пішла дружина?

— Десь так… років 6 тому. — у режисера раптом виникла потреба виговоритись. За ці 6 років скільки всього накопилось на душі, а він жодного разу так і не сходив до психолога.

— Неймовірно… — мовила Сюзанна, потягуючи капучіно через трубочку.

— Угу, — буркнув Корель, — Їй не подобалась творча атмосфера — ковбаса, хліб, солоні огірки на столі, масні сорочки, в яких я ходив по кілька місяців і все таке, знаєш.

— Бідний, — мовила Сюзанна.

— Е, дурниці, — махнув рукою режисер. — Зараз майже всі самітники. Час такий.

— А в тебе були коханки?

— Та ніби ні. — зніяковіло протягнув режисер.

— То ніби, чи ні?

Корель не відповів.

— Як же ти обходився без жіночого тепла? — не вгавала Сюзанна. — Чоловіку без жіночого тепла не можна.

— Ну для цього є ескорт. — усміхнувся Корель.

— Ти замовляв ескорт? — і без того великі Сюзаннені очі стали ще більші.

— Ну не так щоб часто, але коли дуже припікало — доводилося.

— І ти замовляв одну і ту саму дівчину?

— Ніколи. Дівчата завжди були різні.

— Але чому?

— Щоб не прив’язуватися. Коли постійно зустрічаєшся з однією людиною до неї звикаєш і потім, коли її немає поруч починаєш сумувати. Розлучатися завжди важко.

— Ви могли б жити разом.

— Не думаю. Ті дівчата займались цим не від безвиході. Я замовляв віп-ескорт, вони знали мови, вміли танцювати, співати, грати на роялі, при бажанні вони могли б вдало вийти заміж і не знати мороки. Але вони обрали інше життя.