— Що вони там, звар’ювали?! — закричав Леслі. — Зірвуть канат із барабана.

— Певно, сигнал тривоги, — швидко сказав Кирило. — Може, просять допомоги? Вмикайте, Фреде.

Дочекавшись, поки коливання каната трохи вляглися, Леслі повернув рукоять увімкнення. Вітки каната поволі потекли в різні боки: нижня із шахти, верхня — вниз, у морок.

— У них там є карабіни для захоплення каната? — запитав Кирило.

Леслі заперечно хитнув головою в прозорому шоломі.

— Може, піти їм назустріч?

— Ні.

— А прискорити рух каната?

— Не треба…

Минуло декілька нестерпних хвилин. Блискучі нитки каната продовжували струмувати назустріч одна одній.

Ривків більше не було.

— Що там могло трапитися? — не витримав Кирило.

Леслі не відповів. Відтак, відступивши від краю шахти, спокійно сказав:

— Повертаються.

Кирило напружив зір. У чорному провалі ледь іскрилася світла цятка. Вона поволі піднімалася. Кирило напружено вдивлявся в темряву.

— Світло лише одне, Фреде, — крикнув він нарешті, — другого не бачу!

— Ні… За обтяженням каната їх двоє.

З пітьми проступав незрозумілий грибоподібний контур. Здавлений вигук Кирила змусив Леслі обернутися. Над краєм шахти поволі виростала згорблена постать у зоряно-смугастому скафандрі. Ліва рука Гіббі стискала канат, правою він притримував на плечах нерухоме тіло Сергія. Опинившись на поверхні, Гіббі не відірвав руки від каната, і ноги його поволочилися по щебенистій бурій поверхні. Він щось бурмотів, але слів розібрати було годі. Леслі вимкнув двигун. Канат зупинився, але високо піднята рука Гіббі не відривалася від нього.

Опускаючи з плечей Сергія, якого підхопив Кирило, Гіббі прошепотів:

— Рука… Канат прорізав рукавичку скафандра… Рука… примерзла…