— Проб льоду з цієї шахти відібрано кілька десятків, заперечив Леслі. — Доктор Морстон каже — вони нічого не дали. Слідів життя не виявлено в жодній…

Кирило хотів сказати, що проби відбиралися не лише на біологічний аналіз, але, впіймавши іронічний погляд шефуні, вирішив змовчати. Бардов, вочевидь, також відступився від нього.

Заглянув Грідлі. Попросив допомогти перенести постраждалих у радянський літак. Хлопці, що прилетіли з Бардовим, мовчки підвелися, узяли зі столу шоломи і вийшли. Через декілька хвилин Грідлі повернувся.

Окинувши поглядом присутніх, він підійшов до Бардова й вичікувально втупився в нього.

— Ну, то що робитимемо? — поцікавився Бардов, погладжуючи бороду.

— Чекаємо вашого рішення, — Грідлі підкреслив «вашого».

— Якщо річ у мені, — спокійно сказав Бардов, — вважаю: перш за все треба побувати в шахті. Потім вирішувати, що робити далі.

Леслі кашлянув багатозначно.

— А літаки? — запитав Грідлі.

— Наш хай летить із постраждалими й медиками. І відразу нехай повертається.

— Наш тоді поки залишиться тут, — вирішив Грідлі. — А кому спускатися?

— Як завжди — двом — на паритетних засадах, — Бардов мигцем поглянув на Кирила. — Може, знайдуться добровольці? А можна і переграти — через винятковість ситуації.

— Краще на паритетних, — кивнув Грідлі. — Тоді хто від вас?

— Ось він хотів, — Бардов знову поглянув на Кирила, — не передумав, дорогенький?

— Ні, звісно, — різко кинув Кирило.

— О’кей. — Грідлі поглянув на Морстона, відтак перевів погляд на Леслі. — О’кей, — повторив він крізь зуби, — значить, іду я.

Морстон і Леслі перезирнулися.

— Майте на увазі, Грідлі, — хрипко сказав Фред, — я і доктор Морстон проти спуску. Даремно і небезпечно…