Подумки дивуючись зі свого спокою, Кирило почав оглядати забій і простір перед ним. Лід зеленкувато поблискував, відбиваючи світло ліхтаря. Раптом у забої щось ворухнулося. Кирило здригнувся, але відразу зміркував, що бачить усього лише відображення свого скафандра. Незабаром він виявив місця взяття проб, поряд лежали й касети із пробами.

— Все гаразд, — сказав він, — ось проби. Можна повертатися.

Грідлі не відповів.

Кирило поспішно озирнувся.

Американець стояв нерухомо, вдивляючись у лівий кут забою.

— Гей, Грідлі, що там? — швидко запитав Кирило.

— Там… щось ворушиться, — хрипко пробурмотів Грідлі.

— Ваше відображення.

— Н-не знаю… Подивіться…

Кирило підхопив касети з пробами і підійшов до нього.

— Де?

— Ген т-там… — зуби Грідлі застукотіли.

— Нічого не бачу.

— Авжеж… Може, мені здалося… Ні…

— Що ви там бачили?

— І зараз бачу…

— Що саме?

— Якісь… постаті… Вони йдуть… до нас. Ось…

— Відсуньтеся, стану на ваше місце. Певно, гра світла від ліхтарів…

— Так? — Він поволі відступив убік.