Очі його заплющилися, тіло безсило повисло на канаті.

* * *

Сергія заледве вдалося привести до тями. Видимих травм на його тілі не виявилось, кістки рук і ніг цілі, але він був такий кволий, що не міг говорити. Майже відразу він поринув у сон. Гіббі, відморожена по лікоть рука якого страшенно розпухла, знаходився в напівпритомному стані. Часом починав марити.

Про пригоду повідомили по радіо на радянську й американську станції. Радянський літак уже вилетів, американський мав вилетіти з хвилини на хвилину.

— Наші будуть тут години через півтори, — сказав Кирило, вимикаючи радіопередавач.

Фред — він обробляв дезинфікуючою рідиною руку Гіббі — гмикнув невизначено.

— Більше нічого не говорив? — запитав Кирило, підходячи до койки, на якій лежав Гіббі.

— Ні… Повторив лише, що дуже злякався.

— Але чого злякався? Що там трапилося?

Леслі мовчки знизав плечима.

— Ми обоє, — почувся тихий голос за спиною Кирила, — злякалися… Мов удар по мізках… Зсередини.

Кирило й Леслі обернулися до койки Сергія. Очі його були розплющені. Погляд оббіг приміщення й зупинився на лежачому Гіббі.

— Він… витягнув мене?

— Він, — спіткнувшись об звалені на підлозі скафандри, Кирило зробив крок до койки Сергія, — як ти почуваєшся зараз?

— Кволість, тут болить. — Сергій підняв очі до лоба.

— Руки, ноги відчуваєш?

Сергій ворухнув пальцями правої, відтак лівої руки.

— Відчуваю, але кволість…