На Таенга все було організовано так, щоб життя здавалося простим і примітивним, як сторіччя тому. Маленькі будиночки з мікрокліматизаторами і душовими кабінами нагадували очеретяні хатини, криті пальмовим листям. Щоправда, і очерет, і пальмове листя, і яскраві плетені рогожі на підлозі імітувалися поєднаннями різноколірних пластмас… Вишукані страви, з точно підрахованою кількістю калорій, що виготовлялися виблискуючими автоматами в підземній електронній кухні, подавалися до столу на тарілках, схожих на пласкі перламутрові скойки.

Світлові реклами наполегливо рекомендували мешканцям курортного селища не носити нічого, окрім купальників таенга — найпростішого, найелегантнішого і найгігієнічнішого одягу, винайденого аборигенами Полінезії ще в епоху людожерства. Біля кав’ярень, барів, спортивних і танцювальних майданчиків висіли строгі попередження: «Вхід дозволено лише в купальниках таенга». Єдиним видом транспорту, дозволеним на острові, були старовинні велосипеди без моторів і легкі пластмасові яхти, корпуси яких нагадували полінезійські піроги[141]. Навіть до сусіднього острова, де знаходився ракетодром, відпочивальників відвозили на повільних білих електроходах, у інших місцях давним-давно відправлених до музеїв.

Щоправда, місцеві жартівники стверджували, що в підземному ангарі Таенга зберігається стрімкий атомохід на підводних крилах, що покриває відстань до сусіднього острова за годину з гаком. Але цьому мало хто вірив…

З давніх давен відомо, що навіть цілком поважні люди, потрапляючи на курорт, часом перетворюються на безсоромних базік. Одні жартують з кожного приводу, другі лають усе навколо, треті з усього знущаються… А потім усі вимагають книгу відгуків і списують цілі сторінки на згадку про своє перебування.

Механік з Марса, чоловік солідний і визначний учений, залишив у книзі відгуків на Таенга запис у віршах. Старовинним ямбом[142] він оголошував, що з радістю повертається на Марс і без щонайменшого жалю покидає «райський острів Таенга», де навіть повітря і білий пісок лагуни — несправжні…

Юрій та Леона гортали книгу відгуків, чекаючи вечірньої радіопередачі.

— Зізнаюся, у мене відпала охота писати щось сюди, — сказав Юрій. — Ця книга також якась «несправжня», як і весь курорт. Колись давно існувало поняття «бюрократія». Форма його з роками змінювалася, але суть залишалася одна і та сама. Вона полягала в доведенні всього до абсурду… Тут на Таенга до абсурду доведене прагнення змусити людину відпочивати. Я розумію цього товариша з Марса. Його довели до того, що він заговорив віршами. Я також скоро почну писати вірші про тарілочки-скойки, про квіти з нейтральними запахами. Бідні квіти! Їх запахи стерильні. З них штучно вилучено все, що може подіяти на людину збуджуюче або, навпаки, навіяти смуток. Я втомився чекати півгодинної радіопередачі, як нагороди за хорошу поведінку, втомився від усевидющих електронних очей з їх вкрадливими порадами: «чи не час вам вийти з води», «чи не час вам піти в тінь», «чи не слід вам полежати на сонці»…