— Не знаю, не думала про це, — вона замовкла, відвернулася. — Не знаю… На Землі так багато прекрасного і стільки треба зробити… Не кожному дано прокладати шляхи… у невідоме. А я так люблю нашу любу Землю. Всю її… Цей океан і наші сніжні гори, дні і ночі й світанки над морем. І цих цикад, ти чуєш?.. А там, — вона здригнулася, — морок, і холод, і порожнеча. Вічна порожнеча й тиша. Мені здається, я не могла б жити без синього неба над головою… Розумієш, це важко висловити. Напевно, я вже надто земна, — вона посміхнулася і збентежено опустила очі.

— Політ на фотонному кораблі не означає розлуки з Землею назавжди, — тихо сказав Юрій. — Швидкість цього корабля дасть можливість дослідникам Великого космосу знову повернутися на Землю. А учасники Першої зоряної, пригадай, адже вони принесли себе в жертву. Відлітаючи, знали, що не побачать Землі…

— Я не могла б так, Юро… Мені страшно подумати про розлуку з Землею навіть на декілька років. Я схиляюся перед працівниками позаземних станцій… І зовсім не тому, що їх життя повне небезпек, яких уже немає на Землі. Вони знайшли в собі сили розлучитися з Землею надовго. Здається, це найвищий героїзм… А я на таке, здається, не здатна.

— Колись я запитав тебе, Лю, чому ти вибрала писемність атлантів. Тоді ти відповіла жартом. Річ, звісно, не в тому, що вони були прибульцями з космосу. Проблема атлантів і твоя любов до Землі — як це сумістити?

Вона протестуюче замахала руками:

— Я не жартувала, Юро. Мене справді найбільше цікавить, чому вони вибрали саме Землю. Либонь, вони відвідали безліч світів, а вибрали Землю… Чому? Якщо вдасться прочитати перші тексти, можливо, ми зрозуміємо…

— Колись ти обов’язково прочитаєш їх.

— Не знаю. Це дуже важко. Адже це символи неземної мови. Навіть у епоху пізньої Атлантиди[143], про яку писав Платон[144], їх, імовірно, вже ніхто не розумів. Але я старатимуся, дуже старатимуся, Юро. І можливо, допомога академіка Кранца…

— А я часто думаю, чому ж усе-таки він — старий зорельотчик Землі — зацікавився твоїми атлантами?

— Мабуть, він просто хоче випробувати досконалість своїх нових електронних машин. Проблемою ранньої писемності атлантів уже декілька років майже не займаються. Кібернетика виявилася безсилою. Кранц сконструював нові, досконаліші пристрої для розрахунків міжзоряних трас. Зараз він перевіряє їх на вирішенні всіляких каверзних завдань. Мої атланти для нього — одне з таких завдань, не більше…

— А може, він хоче дізнатися, на яких кораблях прилетіли на Землю предки атлантів. Якщо вони прибульці з планет іншого сонця, у них, найпевніше, були фотонні кораблі.